Розділ «ТРЕТЯ ЧАСТИНА РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942–1944)»

7. Пам'ятай, що ти всюди мусиш все чути та бачити, а від тебе та про твою роботу ніхто і ніде не має права нічого знати. Думай одне, говори друге, а роби третє.

8. Пам'ятай, що ворог не спить, бо його машина постійно діє проти тебе і твоєї нації. У кожній людині, вбачай ворожого аґента. Викликай у всіх людей довір'я до себе, а сам абсолютно нікому не довіряй. Найгрубша стіна та найгустіший ліс мають вуха. Назовні показуй повне довір'я, а внутрі будь обережним. Найменша твоя необережність може бути причиною великої катастрофи твоєї армії та цілої нації.

9. Пам'ятай, що ворог ніколи нікого не милує. Всі його обіцянки є тільки на те, щоб через твою зраду ліквідувати цілу твою армію та поневолити націю. У випадку нещастя — май мужність радше знищити ворога або вмерти смертю героя, ніж купувати продовження свого життя ганебною зрадою та кров'ю сотень тисяч своїх рідних братів. Вся сила нації, взятої разом, лежить в силі духа кожної її одиниці, діючої окремо. Національні герої не вмирають, а живуть вічно в пантеоні святих кожної нації.

10. Пам'ятай, що Батьківщина дбає та вічно буде дбати про тебе і твою родину. Ти не є самітний. За тобою стоїть ціла нація. Захищай всіма силами твою батьківщину, а вона буде захищати тебе цілим її потенціялом. Будь вірним аж до смерти своїм командирам та товаришам. Вони тобі довіряють та кожної хвилини готові жертвувати своє життя. Тільки через глибоку віру кожної одиниці в свій загал та через віру загалу в одиницю — вся нація та її армія, взяті разом, осягнуть повну перемогу.

Програма чисто фахового вишколу по всіх предметах була опрацьована окремо кваліфікованими силами. «Десять заповідей» були тільки ідейно-моральною базою вишколу і служби спеціяльного призначення.

В питанні нашого відношення до ворогів була видана наступна інструкція, якої суворо дотримувалась вся армія:

1. УПА не є громадою засліплених месників, а національною армією України, яку зобов'язують всі закони лицарства. Найменші порушення цих загально-людських законів найсуворіше караються.

2. Головними нашими ворогами являються не мобілізовані вояки регулярних армій Німеччини та Росії, а нацистська та комуністична партії і їх злочинна служба безпеки та партійні війська НКВД та есесівці.

3. Взяті в полон вояки регулярних армій мусять бути трактовані по-лицарськи, роззброєні, нагодовані та відпроваджені поза район наших операцій і там звільнені. Натомість, всі полонені ґестапівці та чекісти мусять бути на місці негайно розстріляні, без жодних тортур.

4. Наша партизансько-повстанська армія не має місця та змоги затримувати полонених ворогів. Жандармерія кожного найменшого партизанського відділу зобов'язана якнайскорше перевести допити полонених, впорядкувати захоплені документи та навести з ними лад, згідно з параграфом третім цієї інструкції.

5. Всю відповідальність за точне дотримування цієї інструкції несуть начальники жандармерії, що безпосередньо відповідають перед командирами партизанських відділів.

Таким чином, всі нові основні засади та реорганізація армії були закінчені у квітні 1942 р. По лісах далі проходив пляновий вишкіл кадрів. Проведено часткову мобілізацію людей, які були звільнені в листопаді 1941 р. Почалося формування зовсім нових бойових одиниць, що не були більші за нормальну військову сотню. Для них призначено терен рейдуючої діяльности та об'єкти, проти яких вони мають діяти в засягу операцій першої фази, тобто проти цивільної адміністрації Коха.

Розділ четвертий

МАСОВИЙ ТЕРОР ҐЕСТАПО В УКРАЇНІ

По всіх областях України, що в міру просування німецьких армій на схід, переходили під німецьку цивільну адміністрацію, починаючи від весни 1942 року, загальне становище зробилося нестерпним. Німці всюди запровадили свій суворий контроль та раціоналізацію всіх економічних ресурсів цілої країни. Харчові раціони видавалися «тільки для німців». Все місцеве населення одержувало голодову пайку, хоч ці пайки часто не доходили до великих міст України. Спочатку наше міське населення думало, що на роботах в Німеччині можна буде врятуватися від голодової смерти. Тим часом, протягом осени 1941 р. та зими 1941/42 року тисячі молодих людей переконалися, що німці трактують Оstarbaeiter-ів[11] у Німеччині гірше худоби, їх там так само морять голодом, тисячами замикають за колючим дротом в таборах, примушують працювати на каторжних роботах по 12–14 родин денно. Німецькі наглядачі б'ють людей дубиною, мов середньовічних рабів.

У колишніх совєтських областях німецькі «Landwirt»-и[12] почали заганяти селян силою назад в колхози, які з вибухом війни були розтягнуті народом до тла. У тих областях, де ще не було колхозів, німці понакладали на селян такі високі податки і натуро-поставки, що зруйновані війною господарства не мали змоги їх виконувати. Все населення України весною 1942 року, під впливом антинімецької пропаганди українських організацій руху спротиву, почало ставити німцям спонтанний спротив. Головною причиною цього загального руху спротиву були такі фактори:

1. Змінений курс політики німецького уряду у відношенні до всіх націй, поневолених московсько-комуністичним імперіялізмом. До вибуху війни німецька пропаганда горлала про принцип самовизначення всіх націй у своїх суверенних державах. Коли ж ті нації в часі війни опинилися під німецькою окупацією, німецький уряд цей принцип автоматично відкинув. Замість суверенних держав появився колоніяльний німецький Оstgebiet,[13] в якому всі нації стали рабами нацизму. Це була в засаді фальшива політична концепція, яка автоматично витворила політичну ворожнечу до гітлерівської Німеччини.

2. Бундючна постава німців, як «народу панів», що випливала з патологічної теорії націонал-соціялістичного расизму стосовно всіх інших націй. Всі держави побачили, що гітлерівська Німеччина не тільки зневажає їх політично-соціяльні стремління, але взагалі нікого поза німцями не вважає за людей. Це була зневага загально-людської та національної гідности, яка викликала таку саму погорду та сильну ненависть до всіх німців.

3. Масове винищування німцями полонених вояків Червоної армії. За дротами під голим небом німці тримали мільйони людей. Не давали їм ні харчів, ні води. Влітку полонені тисячами гинули від голоду та спраги, а зимою від сльоти, холоду та голоду. По цих «таборах» зимою 1941/42 р. лежали цілі купи замерзлих людських трупів, їх закопували тільки більшими партіями. Ці факти наставили буквально все населення проти німців, як найгірших варварів. Не Сталін, а Гітлер, оточений братією, яка служила хто знає кому, ліквідував дезертирство в совєтській армії.

4. Економічна політика Гітлера ніяк не рахувалася з життєвими потребами місцевого населення окупованих країн. Ця політика була наставлена однобічно тільки на постачання фронту та грабування і вивезення українських ресурсів до Німеччини. Це не була жодна економічна політика, а звичайний грабунок цілої нації. Вся індустрія України опинилася в руках німецьких спілок. На всіх відновлених колхозах появилися німецькі погоничі з дрючками. Вся торгівля та фінанси були в руках німецьких спекулянтів. Така політика викликала серед українців спонтанний порив до самозахисту і боротьби.