— Для колонії гонять. Колонія їм дає солод, а вони їй — самогонку. Так і перебиваємося.
Дитинства цей хлопчик не знав і не знатиме. Він засвоїв мову своїх прикрих, недовірливих, звіркуватих батьків і, не знаходячи більш нічого цікавого, змалку незлюбив їх.
— Пошукай ножа, — попросив я.
— Візьми, ось на комині..Будеш знімати шкурки?
— Ти мені допоможеш?
— Та ні, не люблю крові.
- І я, брате, не люблю, — сказав я.
На світі дуже багато людей вивчало родовід сімей. Один накопичує, другий розкошує, третій усе добро спускає з рук — це тема багатьох епопей. Ось і тут: батьки розмовляють, вкладаючі в слова ненависть, по суті, обмінюються плювками, а ця доросла в мові дитина користується тими самими словами інакше, наповнює їх цілком відмінними почуттями.
— Гаразд, — додав я. — Впораюсь сам.
— Звичайно, я б у таких дрібницях не шукав помічника.
— Ти підріс з осені,- усміхнувся я.
— А ти купив добрі чоботи. — Він з тугою в очах обійшов навколо мене.
— Я і тоді буй у цих чоботах. Ти, брате, де додивився.
Він знизав плечима, виліз на лаву і почав хукати на замерзле вікно. З лави звисали, подригуючи, його босі ноженята.
— Обв'яжуся лахами і піду надвір, — ніби вголос розмірковуючи, сказав хлопчик. — Сидиш у хаті, сидиш… Ми з старим, як арештанти. Мамі добре. ЇЇ шнурованих черевиків вистачить ще на одну зиму. Чого люди не можуть ходити, як вовки?
Може, він чекав, що я йому дам на годинку чоботи, бо, отак скаржачись, крадькома позирав у мій бік. Штучність, лицемірство і судороги егоїзму — звички нашого віку. І цей чоловічок уже пускав у хід хитринку. «В умовах сім'ї серце, розум і рука тісно зв'язані між собою, несуть службу життя, просякнуту духом істини і справедливості…» Як це смішно звучить! 3 нас готували педагогів і заставляли заучувати ці «лебедині пісні», як молитви. «Святиня сімейного вогнища є тим місцем, де сама природа спрямовує, здійснює і забезпечує рівновагу людських сил». У сім'ї об'єднується все, що я вважаю найбільш святим і високим для народу і бідних… Лише з сім'ї, з неї єдиної, походять істина, сила і благотворний вплив на народну культуру…»[48] Навчаючи мене цих «лебединих пісень», вони хотіли з мене зробити свого місіонера, а вийшло навпаки: те, чого вони мене навчили, повернулося проти них. Тепер розумніший підхід: тримають у темряві. На цих галичан не можна покладатися. Скільки вовка не годуй, він у ліс дивиться.
— Стара моя давно пішла? — запитав «той, що б'є мертвих».
— Перед тим, як ти встав.
— Вона довго не засиджується в колонії.
— А ти що робиш цілими днями?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люди зі страху.В облозі» автора Андрияшик Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга СПАДОК ВІКУ“ на сторінці 101. Приємного читання.