TextBook 119. Ідеї народности
Початки свідомійоіого демократизму. В XVIII в почало в західній Европі наростати так зване романтичне народництво: на місце того або переробляти в письменстві старі теми грецькі та римські або потрапляти під їх взірцї, письменники звертають ся до переказів свійських, місцевих, з особливою увагою починають збирати народньої перекази і придивляти ся до народньої творчости. Перед тим її легковажили, як річ грубу, необроблену, а тепер починають високо цїнити її своєрідню красу. Сей напрям, особливо з Англії та Німеччини поширив ся між західніми Словянами, викликав і там зацікавленнє до народньоЇ творчости, до народнього, мужицького слова. Потім таке зацікавленнє, разом з впливами тих перших словянських збірок і студий, починає поширювати ся і в Росії, серед громадянства великоросийського і зросийщеного українського.
Для Українців росийських і так само галицьких сей поворот мав величезне значіннє. Досі вони дивили ся на свою народність як на темну масу, позбавлену всяких засобів культурних, засудженух на те, щоб користувати ся духовими засобами своїх культурнїйших сусідів. Тому не бачили перед своїм народом ніякої будучности, дивили ся на українську мову, побут і звичаї як на пережитки старини, може й цікаві й милі для земляків, але кінець кінцем таки засуджені на загибіль. Автор першої української граматики в Росії Павловський, пишучи в перших роках ХІХ в., називав українську мову „не живьімь ни мертвьімг" вона не вимерла до решти.
Тепер погляди на народне слово і творчість зміняють ся. Виявляєть ся в українськім народі, в його народній словесности безцінний скарб, що зрівноважує недостачі книжного письменства і свідчить про велике духове богацтво і житєву силу народу. „Знаєте, пише оден з перших збирачів, Цертелєв в своїй статї—.що я сю народню поезію ставлю вище нїж більшу частину наших (росийських) романів, баляд, навіть—богатьох наших романтичних поем". Завдяки оригінальним своїм прикметам, красї і богацтву свому український побут, перекази, історія починають звертати увагу чужинців: Великоросів, Поляків й инших, і се підіймає в очах самих Українців вартість свого народ Домок Котляревського в Полтаві, з рисунка Шевченка.
В нових напрямах романтичного народництва їх власне малосвідоме привязаннє до своєї минувшоети і сучасного народнього побуту знаходить нове обясненнє і оправданнє і заохоту до дальшого заінтересовання своїм народом і своєю минувшиною. Теорії народницькі і приклади національного розбудження, що під впливами їх починало ся тодї у иньших словянських народів, вказували дороги і напрями, котрих належало тримати ся Українцям. Проби літературного оброблення українських тем українською мовою здобували нове значіннє і вагу, як дорога до відродження українського житя.
Разом з тим, як я вже зазначив, мусїли рішучо змінити ся відносини до народнїхмас, його потреб і інтересів. Поперднє столїтє зазначило ся тим, що свіжо народжене українське старшинське панство запопадливо заходило ся присвоїти собі панський вигляд, щоб як найсильнійше зазначити свою окремішність від народу, з якого воно вийшло.
Економічна боротьба викопала глубоку прірву між народом і сим панством, що захоплювало землі й кріпостило селянство, а відокремленнє культурне докінчувало їх глубоке відчуженнє і ворожнечу. Український нарід розділив ся на темну народню масу, закріпощену, позбавлену всякої можности розвою і поступу, і панство, яке хоч називало себе Українцями („Малороссіанами"), але було зовсім відірване від українського народнього грунту і в своїм повнім відчуженню від народу не бачило иньшої дороги, як приставати все тїснїйше до культурного і національного житя великоросийського. Але тепер заінтересованнє українським словом і українською народньою поезією навчило інтелігенцію иньшими очима дивити ся на український нарід.
382. Іван Котляревський—портрет 1818 р.Отсї сірі прості селяне, мужики-кріпаки, на яких українське панство дивило ся з презирством, помазавши ся росийською культурою, — володїли, як виявило ся, дорогоцїнним скарбом поезії, були творцями утворів, яким знавці давали місце поруч найкращих взірців європейської поетичної творчости. В устах селян зацїлїла память про українську минувшину, про козачу славу, затрачена панством, і сама ся мова, котра тепер, в світлї нових поглядів на житє народне ставала дорогоцінним скарбом, вищим від золота і. каміня дорогого—нею володіло тільки селянство. В очах нового покоління освіченних Украінцїв українська сїрома ставала правдивим носителем краси і правди житя, і до неї належало всіми способами зближити ся, щоб зачерпнути від неї сеї краси і правди в народній словесности і народнїм житю знайти правдивий змісті для творчости літературної. А зближаючи ся до народу, освічені Українці набирали ся не тільки памяток народньої творчости, але приходили до розуміння і народього житя, селянської душі. болїв і потреб мужицьких.
Котляревський в „Наталці Полтавці", Квітка в своїх повістях, і деякі меньше замітні письменники в своїх творах ставлять собі за завданнє відкрити благородний зміст селянської душі, показати, як в тяжких обставинах селянського житя, під сїромяжною покривкою живуть високі, чисті людські змагання, котрі ріднять українського мужика з його найосвіченїйшим сучасником. Українська література стає демократичною: єднає інтереси вищих освічених верств з інтересами мужицькими, бере в оборону людські права селянина-кріпака, а згодом починає приходити до розуміння його економічних і соціальних потреб, та тих суспільних і політичних доріг, котрі могли б привести до поправлення суспільного становища закріпощених, темних і обрабованих народнїх українських мас. І се питаннє про піднесеннє українських народніх мас до людського житя стає центральним і головним питаннєм з становища українського відродження, тому що виші верстви зійшли з національного українського ґрунту і вся надія українського житя спочивала на селянстві, на надіях його визволення і духового розвою.
120. Українські гуртки росийської України і Кирило-Мефодіївське братство
Заіитересованнє українською мовою і народнім побутом, народнєю словесністю і переказами минулого, симпатії до українського народу і його етнографічних прикмет зєднують згодом людей в перші українські гуртки з літературними і народолюбними інтересами. Найбільш замітний гурток, перша така громада українська, що вже щось значила в літературі й житі українськім, на Україні росийській виробила ся в Харкові, що в десятих—тридцятих роках став ся найбільшим духовим огнищем України: коштом місцевого дворянства, потомків слобідської старшини, засновано тут університет, далї жіночий інститут, організував ся театр, розвиваєть ся досить жвава як на ті часи літературна діяльність, виходять журнали і збірники літературні.
Шо правда, і сі школи харківські, і се письменство—все отеє культурне житє було великоруське, а українська течія проявляла себе в нїй досить скромненько—українськими поезіями або статейками в тих великоруських журналах, або українськими книжечками, що виходили коли не коли, раз на кілька років. Але появляли ся річи талановиті й поважні; займали ся українською літературою люде визначні, поважані, і займали ся серіозно, з свідомістю, що не забавляють ся якоюсь забавкою, а роблять діло важне. Професор харківського університету Петро Гулак-Артемовський пише гарні поезії, перекладає і переробляє з чужих літератур ріжні річи на українське. Григирий Квітка, потомок місцевого старшинського роду, чоловік дуже поважаний в харківськім громадянстві, складає театральні пєси і перші повісти з народнього житя, малюючи в них високі прикмети душі українського селянства, прославлений потім язикознавець Срезнєвский випускає збірки українських історичних пісень—рід поетичної української історії, що робив свого часу сильне вражіннє на суспільство. Згодом виступає на лїтературнім полі як поет і етнограф професор Амвросій Метлинський і молодий вихованець харківського університету, славний потім історик Микола Костомарів, також Слобожанин (з старого Острогожського полку). В руках харківського кружка українське письменство набрало характера поважного народнього дїла. Члени його стояли під впливами романтичного народництва і словянського відродження. В українськім письменстві вони бачили нового члена словянськоЇ сімі, богато наділеного природою, котрому бракує тільки прихильних обставин, щоб проявити себе як слід.
Замітні гуртки українські були також по столицях, в Москві і в Петербурзі—там пробував з кінцем 1830 х років талановитий поет Гребінка і молодий Шевченко, що з кінця 1830-х років починає звертати увагу на себе своїми поезіями. Поява його першого „Кобзаря" 1840 р. і зараз потім „Гайдамаків" була многоважною подїєю українського житя.
Справедливо завважив визначний великоруський критик, що українське письменство, мавши в своїх рядах Шевченка, вже не потрібувало ніякої рекомендації, ніяких доказів свого права на істнуваннє. Се було велике щастє для молодої української літератури, що в їй так скоро—яких небудь сорок літ по появі її першої ластівки, „Енеїди" Котляревського, проявив ся такий геніальний поет як Шевченко. З його появою можна було сказати, що українське відродженнє з лїтературного боку забезпечене. Але Шевченко відограв також велику роліо і відейнім розвою українського громадянства.
З сього боку величезне значіннє в історії українського житя здобула громада київська, як коло новозаснованого київського університету зібрали ся такі визначні сили як Максимович, Костомарів, Кулїш—тодї ще молодий етнограф, повний юнацького завзятя, і богато ріжної талановитої молодїжи, а до них прилучив ся в 1845 р. і Шевченко, перейшовши до Київа на посаду при київськім унїверситеті: Зійшли ся найбільші люде тодішньої України — найвизначнїйші талантом і високими мислями про відродженнє свого народу.
Шевченко, Костомарів, Кулїш і декотрі з молодших їх знайомих близько сприятелювали ся і часто сходячи ся роздумували над минувшиною України, над крівавою наукою, яку дали їй її колишні повстання народні, над гірким становищем свого поневоленого народу і способами його визволення. Костомарів працював тодї над історією козаччини й дїлив ся з товаришами своїми гадками про минувшину. Шевченко уже в своїх молодечих віршах перший з українських поетів звернув ся до козацької та гайдамацької минувшини, шануючи в нїй боротьбу за волю й право народне, згідно з тими переказами, які чув з малечку наоколо себе. Тепер з поручення київської археографічної комісії він їздив по Українї, зарисовуючи старі памятки українські, й вони з новою силою будили в його душі память українського минулого.
384. Шевченко в молодості, портрет його власної роботи (1843).З-поза блеску гетьманських клейнодів, з-поза війн і свар вставав перед ним дїйсний герой української історії: сірий нарід, що повставав на те, аби зробити своєю ту землю, на котрій працював, і бути господарем своєї праці і свого житя. З небувалою нї перед тим нї потім силою Шевченко в своїх поезіях виступив против неправди і неволї, яка запанувала на Українї, і лукавим нащадкам пригадував забуту правду української історії.
З другого боку товариство цікавило ся незвичайно сучасними поступовими течіями—західніми, бо в Росії тодї завмерло все, і словянським відродженнєм, що з віковічного сну підіймало оден за другим сї забуті, навіки поховані словянські народи. Підіймали свою культуру Поляки і Чехи, будили ся Хорвати, Серби, Болгари, Словаки, Словинці— І о диво, трупи встали, і очі роскрили.
В 1820-х роках під час тодішнього поступового росийського руху, що привів до повстання 1826 р. (т. зв. „декабристів") на Украінї істнувало потайне товариство „Соединенньіхті Славянь", що ставило собі за завданнє привести до того, аби народи словянські звязали ся в вільну спілку (федерацію); єсть звістки, що було тодї також осібне „Малороссійское общество", і воно ставило собі за завданнє добивати ся політичної самостійности для України. Відомости про тодішні товариства і їх завдання доходили до Шевченка і його приятелів, і вони на взірець їх задумали заснувати потайне товариство, назвавши його брацтвом св. Кирила і Мефодія апостолів словянських; виробили для нього уставу і правила. Завданнєм сього браитва ставили поширюваннє гадки про потребу загальної свободи і рівности. Вважали своїм обовязком доходити, щоб у Росії і по всіх словянських сторонах не було рабства, ані ніякої неволї чи пониження низших верств, щоб були всї рівні, не було ніяких станів (сословій). з більшими і меньшими правами; щоб була свобода мисли, совісти і слова, щоб не приневолювано до ніякої віри, і освіту поширено у всїм народі; правліннємало бути народне, з виборним головою; кождий словянський народ мав творити осібну республіку, а спільними справами мав завідувати спільний словянський собор, куди мали вислати всї словянські народи своїх депутатів.
З сих плянів нїчого не вишло, бо й брацтво Кирило-Мефодіівське не довго проістнувгло; ріжні напрями і ріжницї, які були в поглядах самих його членів, не встигли вияснити ся і вирішити ся—не тільки що перейти в діло. Але провідні гадки його зіставили глубокий слід в діяльности братчиків, особливо Шевченка, в його тодішній і пізнійшій творчости, і стали основою пізнійшого українського руху.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати ««Ілюстрована Історія України»» автора Грушевский М.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ШЕСТА. Українське відродженне“ на сторінці 3. Приємного читання.