Розділ «Додаток № 1. Короткі біографії»

ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ Олексій Трохимович (17.3.1899, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. — 9.2.1923, м. Київ). Козак Чорноліського полку Пилипа Хмари і загону Мефодія Голика-Залізняка.

Мама — робітниця, про батька на допиті не згадував. Мав брата і сестру 16 років. Безпартійний. Хлібороб. З 1915 р. служив в економії.

Учасник повстання 1920 року. «Брав участь в багатьох сутичках з червоними». Партизанив три роки, зокрема в лісі Нерубай. У кримінальній справі Олексія називають «казаком банди Залізняка».

На питання «Чому ви взяли участь у повстанні проти соввлади в 1920 році?» відповів: «Повстання було загальне, поголовне, тому я брав у ньому участь».

Арештований в Звенигородці 29 вересня 1922 року. При арешті відібрано наган № 2610, російський карабін, бомбу («лимонку»), козацьку шашку, годинник, шкіряний гаманець. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 26.

ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ (БЛОХА) Кость Якович (10.1.1875, ст. Кримська Таманського відділу Кубанського козацького війська — 9.2.1923, м. Київ). Військовий діяч, вчитель; командир батальйону піхоти 25-го стрілецького полку російської армії, організатор і командир 2-го полку 1-ї Синьої дивізії (1918), командир бригади УГА (1920), організатор антиросійського підпілля на Півдні України (1921–1922), начальник штабу отамана Чорного Ворона (Платона Черненка, 1922); військове звання — полковник Армії Української Держави.

Народився в козацькій родині. Закінчив Ярославську гімназію та Чугуївське юнкерське училище. Учасник Першої світової війни. В 1914–1918 роках перебував у німецькому полоні у таборі Зальцведель. Організатор українського руху в таборах для військовополонених. За переконаннями — гетьманець. Арештований 17 серпня 1922 р. у м. Києві. Обвинувачувався «в бандитизмі і організації збройного повстання проти совєтської влади». 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 27.

ЛЯШЕНКО Іван Якович (1893? с. Піщаний Брід, тепер Кіровоградської обл. — 9.2.1923, м. Київ). Підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка), агроном.

Народився в селянській родині. Безпартійний. Освіта середня. Арештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності і бандитизмі. «Громадянин Ляшенко, будучи агрономом, всю свою діяльність проводив в селі. Це йому, як українському шовіністу-петлюрівцю, давало можливість вести на селі серед селян контрреволюційну роботу» («Заключение по делу 446-7971»). В червні 1922 р. він познайомився з отаманом Чорним Вороном (Платоном Черненком). Отаман використовував його хату як штаб-квартиру. Співпрацював Ляшенко і з отаманами Лютим і Ґонтою, а також із полковником Здобудь-Волею. 2 лютого 1923 р. Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці. У списку загиблих значиться під № 33.

МУШКЕТ Леонід Павлович (1895? м. Золотоноша Полтавської губ., тепер Черкаської обл. — ?). Підпільник, інженер.

За походженням дворянин. Походив із потомственних почесних громадян міста Золотоноші. Навчався в Імператорському технічному училищі. Чекісти називали його «хитрим і розумним чоловіком».

«Мушкет, українець за походженням та український шовініст за духом, весь час відчував потяг до петлюрівських підпільних кіл. Ще з моменту зародження петлюрівщини на Україні він пішов на службу в петлюрівську армію, служив в галицьких частинах, якими командував полковник Здобудь-Воля… Мушкет переходить на совєтську службу… Активної участі в петлюрівській роботі він до 1922 року не бере. Як спеціаліст-інженер він винайшов турбіну внутрішнього згорання і застосовує її до аероплана, що дає можливість зменшити вагу аероплана в 5–6 разів; потім він винайшов нову вибухову речовину, яка за силою перевищує всі існуючі вибухові речовини майже в 10 разів; також винайшов спосіб введення повітря в звичайні гранати-лимонки, що збільшує силу розриву (вибуху) в 5–6 разів. Всі ці винаходи, здавалось, мали би бути передані совєтській владі як нові досягнення в галузі військової техніки, але Мушкет, не будучи прибічником останньої, через деяких своїх знайомих знайомиться з капітаном американського міноносця № 242, через якого веде переговори про можливий продаж своїх винаходів американцям чи англійцям». А взагалі, Мушкет прагнув свої винаходи передати «у розпорядження істинної української влади».

Арештований. Обвинувачений у «бандитизмі і збройному повстанні проти Соввласті». Засуджений до 10 років позбавлення волі.

ТКАЧЕНКО Василь Федорович (1900, с. Єлисаветградка Єлисаветградського пов. Херсонської губ. — 15.2.1923, м. Київ). Козак отамана Герасима Нестеренка-Орла (1920, 1921) та Ларіона Загороднього (1921, 1922).

Безпартійний хлібороб. Неграмотний. Нерухомістю не володів. 1920 року служив у Красній армії, звідки того ж року втік до загону отамана Нестеренка-Орла, але, будучи незадоволеним ним (бо той часто призначав його в караул), перейшов до відділу Ларіона Загороднього. Учасник боїв у с. Володимирівка (літо 1921, разом з отаманом Нестеренком), а у складі загону Загороднього брав участь у нальоті на червону кавалерію в с. Шпакова Єлисаветградського повіту (відбили 30 коней), зупинці потяга Ростов — Київ, нальоті на «продтрибунал» в с. Буда, що під Лебедином, та ін.

При арешті відібрана кавалерійська шашка, кавалерійська гвинтівка, наган.

Видав на слідстві селянина Дубину з хутора Білявка Єлисаветградського повіту, який був інформатором партизанів. Назвав прізвища повстанців Дибенка і Коханенка із загону Нестеренка-Орла, які кепкували над ним за те, що служив у Красній армії та що Махно розбив цей червоний відділ.

2 лютого 1923 року Надзвичайною сесією Київського губернського трибуналу засуджений до розстрілу. Помер за дві години перед розстрілом.

Підготував Роман Коваль

________________________________