Розділ «IV. МАЗЕПА І КАРЛО XII»

Що ж тим часом діялося у московському таборі?

Меншиков виправився 4 листопада, щоб зустрітись нарешті біля Борзни з невпійманим гетьманом. На півдороги він надибав царського резидента з Батурина Анненкова, який передав йому листа від Мазепи, повідомляючи, що гетьман вернувся до своєї столиці. Кілька годин пізніше київський губернатор князь Галіцин теж їхав назустріч Меншикову; дивні чутки кружляли про Мазепу. Уночі з 4-го на 5 листопада москалі переправились через Десну, йдучи скорим наступом на Батурин.

Меншиков, перетомлений швидким походом, мусив зупинитись у селі Обмачів. Він саме хотів відпочивати, коли перед ним явився один росіянин із заявою: «Мазепа виїхав, щоб злучитись із шведським королем. Мешканцям Батурина наказав він зачинити перед росіянами ворота і ждати, заки він не вернеться з Карлом XII».

Ця новина була така незвичайна, що ні Меншиков, ні Галіцин не хотіли їй йняти віри. А все ж вони прискорили свій від'їзд і приїхали перед Батурин на другий день уполудне.

У малім селі під самою фортецею вони застали кількох російських старшин і прибічну сторожу Анненкова. Вони теж передавали, що Мазепа виїхав напередодні у невідомому напрямку із своїм військом і сердюками. Коли Меншиков поглянув уверх, побачив, що на мурах замку стояли гармати, спрямовані на рівнину. Анненков сам підійшов до окопів і пробував роз'яснити цю справу.

— Що це все значить? — кричав він, — навіщо ви почали облогу і зачинилися так, немовби ворог ішов уже на вас? Відчиніть ворота, впустіть князя Меншикова і Галіцина з царським військом!

Тоді вони почули голос з-поза мурів:

— Ні! гетьман дав нам наказ не впускати сюди москалів. Вони нищать український народ, грабують і руйнують наші міста і села.

— Де ж гетьман? — спитав Меншиков.

— Він поїхав у напрямку Коропа, щоб зустрінутись із царем,

Хоча недовір'я Меншикова і Галіцина зростало, вони повернули в напрямку цього містечка, та тут уже з достовірного джерела довідалися, що Мазепа зі своєю армією переправився через Десну. Тепер уже сумніву не було.

— Ось чому, — крикнув Меншиков, — Войнаровський покинув нас так несподівано у п'ятницю, навіть не попрощавшись, і гетьман, покидаючи Батурин, не хотів узяти із собою ні одного росіянина!

Царський довіреник вислав негайно вістуна до Петра, повідомляючи про нові події; до свого опису додав він ради, яких наслідки мали силу впродовж двох століть. Меншиков радив цареві оголосити маніфест і змалювати в ньому все лихо, якого зазнав український народ за панування Мазепи. Цим маневром можна було відвернути від гетьмана нетямущу масу і проти самостійницького національного руху поставити соціальні домагання в імені простолюддя.

Москва, відома своїм невблаганним деспотизмом супроти своїх бідних мужиків, на Україні виступала оборонцем бідних, пригнічених гетьманом і його аристократією. Ця воєнна штучка вдалась. Вільні козаки покинули своїх провідників, а коли зміркували свою помилку, було вже запізно, бо стали рабами.

Петро відповідав Меншикову: «Ми дістали ваш лист з новиною про зраду гетьмана, якій вірити не хотіли, така вона була несподівана».

Спочатку цар був зовсім спантеличений. Князь Ромодановський, що був головою тайної розвідки при армії, дістав апоплексичної атаки, коли зрозумів усю гру гетьмана.

Становище було справді поважне. Союз Мазепи і Карла XII припадав на найбільше критичний момент Петрового панування. Навіть, якби він не нарушив існування Московщини, то тим самим піддавав у сумнів найдорожчий план царя перетворити російську державу в цісарство, що було неможливе, якби мала існувати незалежна Україна. Брутальна і мстива вдача царя вибухнула; він не міг вибачити гетьманові свого такого довгого довір'я для нього і того, що Мазепа не давав йому знищити української самоуправи. Його лють перейшла у страшну ненависть.

Коли цей перший гнів минув, Петро і його співробітники почали всякими засобами нищити плани свого ворога. За радою Меншикова цар кинувся на підлу демагогію, але треба признати геніальну, коли діло йшло про те, щоб обезсилити загальний настрій на Україні, спрямувати національні почування в інший бік і відвернути народну масу від гетьмана. Мали вони на меті підірвати престиж Мазепи, оплюгавити його політику і його союз, одночасно вживаючи якнайбільшого терору супроти всіх його однодумців, щоб залякати інших.

У першій хвилині цар був такий зачудований, що хотів заступити дорогу Мазепі. У листі, про який ми тут згадували, писав він до Меншикова: «Треба безумовно не дозволити козакам перейти Десну. Вишліть негайно драгунів».

Крім цього, цар видав наказ, щоб зібрати провідників козацтва і приневолити їх негайно вибрати нового гетьмана. Це був зручний спосіб, бо новий, вірний гетьман міг би підірвати авторитет Мазепи в очах шведів. Петро мав навіть на оці кандидата Апостола, миргородського полковника. Як завсіди, так і тепер, він зовсім не розбирався в цих справах і не знав, що його намірений кандидат пішов за гетьманом до шведського табору.