Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

О 15-й годині Командування Армії одержало відомость про те, що Волинці (отаман Загродський) вдосвіта того дня захопили ст. Крижопіль, утримували її за собою та завзято боролися з бригадою ворожих бронепотягів, що настирливо атакували Волинців із півдня. На стації Волинці захопили гарматну базу червоних (перший наскок зробив сотник к. — Мазепинського полку Пекарчук).

У Запорожців: ще 30 квітня вони звязалися з місцевими повстанцями (отаман Волинець) і, використовуючи дані їхньої розвідки, коротким і енергійним наскоком в дню 1 травня захопили м. Тульчин, що був місцем постою 60-ої піх. сов. дивізії. Запорожці визволили з вязниць галичан. Червоний штаб зі своїм персональним складом, а також із матеріяльною частиною, включно до радіо, досталися Запорожцям, при чому особливо цінним було захоплення 300 коней, бо більшість надавалася під верх.

Після захоплення Тульчина Команда Запорозької дивізії висунула кінний відділ для захоплення Журавлівки. Проте час минув. Втікачі з Тульчина попередили ворожу залогу, й Запорожці зустріли спротив.

О 16-й годині над Вапняркою зявився аероплян, що скинув на стацію кілька бомб. В північно-західньому напрямку, десь дуже далеко, чутно було гарматні стріли. На лівому крилі Київців стало краще.

3-й кінний полк, згідно з наказом по середній групі, о 23-й годині 30 квітня перейшов залізницю біля села Крижополя, при чому в момент підходу полку до залізниці з півдня на Вапнярку прийшов бронепотяг "Алябин". Полк попсував колію, й бронепотяг, при своєму поворотному рейді, потерпів аварію. Командира бронепотягу потім перехопив наш розїзд.

Ніч і весь день 1 травня полк простояв на північно-східній частині Крижопільського лісу. Його розвідка виявила, що в с. Вербовому (2 кілом. від Вапнярки) стояли невеликі ворожі обози, а Марківка — Княжево були зовсім вільні від ворожого війська.

О 22-й годині 1 травня полк перейшов до с. Антопіль, о 23-й розїзди полку викрили марш обозної колони з Вапнярки на Антопіль. Три четвертини возів Київці полонили, решта повтікала.

Таким чином полк мав добру ситуацію і, при більшій активності, міг добре допомогти Київцям.

О 17-й годині, спочатку від розїзду мого конвою, а потім із донесення отамана Гулого, я довідався, що Запорожці, під напором двох ворожих дивізій, залишили Тульчин і з боями відходили в південному-західньому напрямі на с. Тиманівку. Ситуація різко ускладнялася, а тому я негайно поїхав до штабу отамана Тютюнника, що в той час був уже в Калинівці, на схід від Вапнярки, щоби на місці побачити положення нашої середньої колони.

Село було під сильним ворожим гарматним вогнем. Червоні вели контр-наступ. Гармати сотника Вітка відбивали наступ картечею. Остання резерва Київців — Галицька технічна сотня — підїхала на возах і чекала попід хатами наказу.

Після короткої наради з отаманом Тютюнником я вирішив: 2-му Галицькому кінному полкові (сотник Ярий) відійти під команду Київців, і після того дивізія зробить ще раз спробу захопити Вапнярку; Запорозькій же дивізії Команда видасть наказа утримувати висоти, що тяглися в 4-х верствах: на північ од залізничої лінії Вапнярка — Гайворон.

Останній полк армійської резерви (1-й кінний Галицький полк) я рішив тримати за правим крилом Київської дивізії.

Далі я поспішив знову до Тиманівки, бо вже видно було довгі лави Запорожців, що відступали туди під напором москалів.

Сутеніло. Бій під стацією Вапняркою тривав з перемінним успіхом. Червоні закріпилися в Журавлівці й звідти натискали на ліве крило Київців. Можна було передбачати, що на ранок вони зуміють зорганізувати на лінії Журавлівка — Тульчин супроти нас новий фронт. Червоні бронепотяги влучно використовували коліно на залізниці в 4-х верствах у півн. — східньому напрямі від Вапнярки й звідти весь час турбували ліве крило Київців.

Не в наших інтересах було втягуватися до затяжного бою, тому я рішаю використати наш успіх на дільниці від село Крижопіль — стація Крижопіль, перевести через цю дільницю нашу армію й на ранок 2 травня угрупувати її в районі: Марківка (2 Волинська дивізія) — Антопіль (Київська дивізія) — Мясківка (1-а Запорозька дивізія). Цей маневр потребував певности на лінії Вапнярка — Тиманівка.

Це останнє завдання я доручив арєргардові від Запорожців.

Київській дивізії, в залежності від ситуації на місці, як для неї складеться вона після 20-ої години, я предклав два рішення: або вночішньою атакою опанувати стацію Вапнярку й потім уже угрупуватися в с. Антополі, або ж, використовуючи вночішню темряву, перейти залізницю на дільниці м. Княжопіль — Вербове (біля Вербового був наш 3-й кінний полк) і потім увійти в дотик із Волинцями.

В розпорядженню своєму Командування Київців мало до 4-х годин часу; за цей час дивізія мала повну можливість, коли б цього вимагала ситуація, перегрупувати свої тили на Шарапанівку й таким чином уникнути тієї небезпеки, що дивізію зможе оточити ворог у північно-східньому напрямі. Треба знати, що в складі Київської групи було на той час до 3-х кінних полків (600 шабель).

Про бої під Вапняркою подаємо уривок зі споминів кол. командира 28-го куріня підполковника Сухоручка-Хословського:

"Весело посувалася наша дивізія вперед, у напрямку до Вапнярки. Хоч усім і було відомо, що перед нами нелегка задача — прорвати московський фронт, але нікому й на думку не приходило, що може стрінути нас невдача.