Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

Тільки один раз ми мали нагоду читати в органі Добрармії, котра спішно евакувала Одесу під навалою большевиків, прихильне до нас оповідання про марш нашого війська. Орган писав: "Коли б ми мали людей із так розвиненою любовю до рідного краю, яку мають українці, тоді б не прийшлося нам бути сьогодня в такому прикрому стані".

Розділ V

Перебування коло Долинської. — Форсований марш від Долинської до Вознесенського. — Бій, захоплення військової бази. — Переправа через Буг (16–17 квітня)

3 огляду на близкість до місця постою нашої армії Єлисавету, а також через те, що большевики сподівалися в скорім часі нових підкріплень, Бобринецький район не підходив для довшого спочинку. А тим часом надходив Великдень, і мені хотілося, бодай на два перші дні, скласти для війська обстанову повного відпочинку. Тому Командування вирішило пересунутися ще на два малих переходи далі на схід, у район трикутника Устинівка-станція — Долинська-станція — Новий Буг[74], а саме:

а) Штаб армії, 3-й кінний полк і Київська дивізія мали пересунутися до с. Устинівки;

б) Запорожці — в напрямку станції Долинської — хутори Степанівка — Березівка (на північ від с. Устинівки у 8 верстах);

в) Волинці — в напрямку на станцію Новий Буг — с. Березівка.

Перегрупування мало бути закінчене у Велику Пятницю (8-го квітня).

Все розраховувалося на те, що поки Червоні виявлять напрямок нашого руху й докладне місце розташування, ми будемо мати бажаний спокій на Велику Суботу та Великдень.

Події розвинулися інакше. Чорні, що були в аванґарді Запорожців, розповсюдили свою діяльність по заготовці до свят всього потрібного і на сусідню колонію хліборобів-жидів Ізраїлівку, мешканці якої зараз же повідомили про це адміністрацію станції Долинської, і замість відпочинку у Велику Суботу більшість Запорожців перебувала в бою. Бій спочатку був для Запорожців успішний: Червоні відійшли аж до станції Пятихатки (на північ); на самій станції Долинській вони запалили свої склади, проте їхні бронепотяги вартували коло станції, тримали її і ближчі підступи під своїм вогнем. Чорні Запорожці в кінному ладу були вдерлися на саму залізничну станцію, але не змогли витримати шаленого вогню бронепотягів, відступили і далі вартували коло залізниці з другого, протилежного боку.

З високої могили я слідкував за ходом цього бою: на станції Долинській все клекотіло, був там великий стовп диму, який щохвилі міняв свій колір — з густо-темного на білий, іноді додаючи туди якусь жовто-брудну фарбу; час-від-часу новий стовп із силою вибухав у повітря; пожежа все поширювалася, стовпи диму все густішали й вищали.

Долинську Червоні відстояли. Треба було чекати з їх боку контракцій і то на завтра, тобто на перший день Великодня. За розвідочними даними большевики стягували до Долинської значні сили, що за приблизним підрахунком доходили до двох дивізій.

З півдня Волинці доносили Командуванню, що 8 і 9 квітня вони мали невеликі сутички з відділами большевиків, і їх розвідка обсервувала Новий-Буг та всі місцевості, що на південь, на віддаль денного переходу. Таким чином з півдня і південного заходу на 9 квітня армії нічого не загрожувало. У Бобринці і Єлисаветі Запорожці мали свою агентуру, — там теж ніякого невигідного нам руху не помічалося.

На 10 квітня Командування вирішає на можливу акцію Червоних відповісти зустрічною нашою контракцією, за таким пляном:

Київській дивізії з приділеним до неї 3-м кінним полком поставлено було завдання захопити станцію Долинську з південно-східнього напрямку; Волинцям (без Мазепинського полку) забезпечити операції Київців із півдня (Новий-Буг), а Запорожцям — демонструвати з північного заходу і заходу на саму станцію Долинську.

Кінний Мазепинський полк Командування армії залишало в своїй розпорядимості, як частину на "сполох", і скупчило його коло Березівки.

Акція нашої ударної групи не вдалася з тієї причини, що наша кіннота в безпосередній близості від ворога зустріла перешкоди, яких не змогла подолати.

Отаман Тютюнник примушений був відводити свої частини з бою під сильним ворожим натиском. Щоби полегшити відступ своєї піхоти, гармати Київської дивізії змушені були триматися в стрілецьких лавах і відбивати ворожий натиск стріляниною картеччю. О 8-ій годині ворожі гарматні стріли почали вже досягати с. Устинівки (в дім, де я спинився, влучила граната й зруйнувала його дощенту).

При таких обставинах Командування армії примушене було організувати загальний відступ армії і раніш, ніж це хотілося б; в полі, на одній із козацьких могил, Командування приняло нове рішення, а саме: прискорений марш на Вознесенське, захоплення його й гарматної бази та переправа армії в Забужжя.

На рішення впливає інформація отамана Тютюнника про те, що 9 квітня на станцію Кривий Ріг прибуло з півдня 1,500 червоних матросів, а також попередні звістки, що значні сили червоних скупчуються навколо району нашого перебування.