Робітники, солдати, селяни дедалі виразніше відчували подихи голоду, нагромаджували протестні почуття, що живили соціальне напруження.
З року в рік піднімалася хвиля непокори, заворушень як стихійних, так і зорганізованих різними антиурядовими партіями і організаціями — від ліворадикальних (анархісти, більшовики) до ліберальних (кадети). Особливу стійкість і наполегливість виявляли більшовики. Не менше за інших зазнаючи репресій і переслідувань, вони раз-у-раз знаходили в собі сили для відродження підпільних організацій і налагодження роботи в масах.
Страйкова боротьба пролетаріату, що з початком світової війни дещо затихла, згодом поступово активізувалася, набрала значних масштабів. У 1915 р. в Україні відбулося 113 страйків, в яких взяло участь 48 тис. робітників. У 1916 кількість страйків зросла до 218, а страйкарів — до 193 тис. Протягом перших двох місяців 1917 р. в Україні сталося 50 страйків, в яких брало участь понад 40 тис. пролетарів[9].
У робітничому русі значної популярності набули соціально-економічні та політичні гасла, висунуті партіями соціалістичного спрямування.
Наростали й селянські виступи, частішали розгроми і підпали поміщицьких маєтків та економій. Всього за час війни в Україні стався 161 селянський виступ.
Посилювалися антивоєнні, антиурядові настрої і в солдатському середовищі, в тому числі і серед військовослужбовців Південно-Західного та Румунського фронтів і залог, дислокованих в Україні. Звичним явищем стали відмови солдат виконувати команди начальства, ширилося братання на фронті як вияв стихійного протесту проти продовження війни. Восени 1916 р. відбулися солдатські повстання в Харкові, Кременчуці, Жмеринці, низці полків Південно-Західного фронту.
Антивоєнні, антиурядові настрої дедалі охоплювали й інтелігенцію, особливо студентство, які все частіше вдавалися до акцій громадянської непокори.
Беручи участь практично у всіх потоках революційного руху, українство водночас накопичувало національно-визвольну енергію, уже ясно усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо розв'язати українське питання. Адже прямо зацікавленої в тому політичної сили, окрім самих українців, просто не існувало.
Національно-визвольна боротьба, суспільний рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине русло загальноросійської боротьби проти самодержавства. Набираючи дедалі більших масштабів і гостроти в умовах кризи існуючого ладу, боротьба ця все органічніше впліталася в загальноросійські процеси, що з початку 1917 р. досить форсовано перейшли у нову фазу.
Радикальні сили, передусім більшовики, заздалегідь готувалися до відзначення роковин "кривавої неділі" страйками, мітингами й демонстраціями. На заклик Російського бюро ЦК і Петербурзького комітету РСДРП 9 січня 1917 р. в столиці відбувся найбільший з початку війни страйк. За даними департаменту поліції того дня на 114 підприємствах страйкувало 144675 робітників, а за партійними повідомленнями ця цифра сягала 300 тис.[10] У Москві на 51 підприємстві припинили роботу 45 тис. робітників.
Значну підготовчу роботу до дванадцятої річниці Першої російської революції провели більшовики України: влаштовували засідання, збори, випускали прокламації й листівки. В Харкові 9 січня у страйку взяли участь 10 тис. чоловік 14 підприємств міста.
Виступ робітників Макіївки тривав з 7 по 12 січня. Згідно жандармських донесень значні хвилювання пролетарів сталися в Бахмутському й Слов'яносербському повітах.
Досить масштабними робітничими акціями відзначили роковини трагедії в Катеринославі й Одесі. Заворушення сталися в Києві та інших містах і містечках, в гарнізонах, на фронті й, навіть, на селах[11].
Страйкова хвиля не згасла після відзначення роковин "кривавої неділі", а продовжувала котитися країною, покриваючи все нові регіони. Січневі / с виступи без пауз почали переростати в лютневі, набирати дедалі більшої інтенсивності й гостроти. Учасники масових акцій дедалі частіше висували поряд з економічними політичні вимоги. Якщо в січні в країні, згідно офіційних даних, страйкувало 244 тис. чоловік, то у лютому — вже 432 тис. В січні кількість політичних страйків рівнялась 66,4 %, а в лютому досягла 95,6 %[12].
Відповідно до царського указу, 14 лютого 1917 р. мала розпочатися чергова сесія IV Державної думи. Меншовики й есери запланували на цей день демонстрації біля Таврійського палацу (місце засідань Думи). Поряд з вітальними гаслами виношувався намір просити про створення кадетсько-октябристського уряду "народного порятунку". На противагу цьому, більшовики, засудивши угодовський замір, закликали робітників до нового страйку 10 лютого — в день другої річниці суду над більшовиками-делегатами Державної думи.
Розпочатий 10 лютого страйк набрав на 14 лютого великого розмаху. Петроград вирував мітингами й демонстраціями. На 54 підприємствах страйкувало вже 84 тис. робітників.
Відомості про столичні події швидко доходили в промислові центри України.
В Катеринославі, з ініціативи більшовиків, спочатку на Брянському заводі, а потім і на інших великих заводах почали створюватися бойові робітничі дружини. Ініціаторами озброєння харківських пролетарів виступили залізничники.
Під егідою більшовиків пройшла низка зборів — по суті оглядів робітничих сил Макіївки, Луганська, Єнакієвого, Горлівки, Костянтинівни, низки вугільних копалень (селищ) Донбасу. Більшовики активізували роботу серед населення Миколаєва, Полтави, Кременчука, Чернігова, Конотопа, Херсона, інших пунктів.
Є достатньо переконливі підстави вважати, що більшовики України, попри свою нечисленність, знекровленість репресіями, розпорошеність, слабкість організацій, виявилися тією силою, яка невтомно, практично щоденно кликала маси "на барикади", вела відповідну організаторську, агітаційно-пропагандистську роботу. Очевидним перебільшенням, звичайно, було б уважати, що місцеві партійці усвідомлювали, чим закінчаться класові виступи в лютому 1917 р. Однак такою ж мірою необгрунтованим було б думати, що на вирішальному історичному рубежі вони виявилися осторонь надважливих процесів, нічого не робили для стимулювання революційних тенденцій, а відтак виявилися захопленими поваленням самодержавства зненацька. Вектор їх зусиль і наростання протестної стихії в даному випадку співпали, акції виявилися взаємостимулюючими і взаємодоповнюючими.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна у революційну добу. Рік 1917» автора Солдатенко В.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „І. ЛЮТНЕВИЙ ВИБУХ: УКРАЇНСЬКЕ ВІДЛУННЯ“ на сторінці 3. Приємного читання.