Розділ «СТУДЕНТСЬКІ ЛІТА»

Цей розділ буде вимушено коротким, бо хоча життя Степана Бандери протягом шести років перебування у Львові насичене подіями, але про них залишилося дуже мало документальних даних. Тим більше, що його життя в цей період складається з двох цілком різних частин: перша, офіційна, - навчання в Політехніці; друга, утаємничена, - підпільна робота в ОУН, яку він почав рядовим членом, а вже через три роки став першою особою в ОУН на українських землях під владою Польщі (ЗУЗ). Про першу частину мало відомостей, бо що там може бути цікавого: звичайне життя звичайного студента, яких у Львові було дуже багато (ото лише українців серед них було не так уже й багато. Наприклад, такому Кирилові Коцюкові, який вже у зрілому віці став одним з найвидатніших українських поетів у повоєнній Румунії, щоб поступити в Політехніку, довелося поміняти прізвище на Кочинський. Мабуть, Бандері теж якоюсь мірою допомогло його польське прізвище).

Степан Бандера, студент агрономічного відділу Львівської Політехніки, м.Дубляни, 1928 рік.

Чому молодий Бандера вибрав для себе рільничу професію? Адже він уже включився в політичну діяльність і навіть, як значно пізніше докоряв йому визначний член ОУН, але не прихильник Бандери, Петро Балей, «на порозі двадцятого року життя він уголос мріяв стати «гетьманом». Але ж чи це так погано, що двадцятилітній юнак мріє про великі справи? З історії відомо, що один із творців так званого утопічного соціалізму Анрі Сен-Сімон велів слузі будити себе щодня словами: «Вставайте, графе, вас чекають великі справи!» А народне прислів'я говорить: поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Про те, яким солдатом був Степан Бандера, яким він став «генералом», поговоримо дещо далі, а спочатку спробуємо розгадати питання: чому ж усе-таки агрономія?

Відповідей може бути багато.

Найперша: робота на землі подобалася хлопцеві, він до неї звик з найменших років, адже працював у господарстві і діда, і батька і хотів, може, за прикладом одного з давньоримських імператорів Цінціната, коли Україна стане незалежною державою, жити в селі і вирощувати як не капусту, то інші овочі. Але, мабуть, більш вірогідною буде версія, що навчання на агрономічному факультеті давало Степанові Бандері більше вільного часу, щоб займатися тією другою, нікому, окрім дуже вузького кола довірених людей, не відомою частиною своєї діяльності: підпільною працею в ОУН.

Зрештою, надамо слово самому Степанові Бандері. Ось як він зображає цей період свого життя у вже згадуваній автобіографії: «У вересні 1928 р. я переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Студії на цьому відділі тривали вісім семестрів, перші два роки у Львові, а в двох останніх роках більшість викладів, семінарійних і лябораторних праць відбувалися в Дублянах коло Львова, де містилися агрономічні заклади Львівської Політехніки. Абсольвенти складали, крім поточних іспитів під час студій, дипломний іспит й отримували диплом інженера-агронома. Згідно з пляном студій, я пройшов 8 семестрів 1928-29 - 1931-32, доповнивши останні два семестри в 1932-33 роках. Мої студії закінчилися абсолюторією приписних 8 семестрів, а дипломного іспиту я вже не встиг зробити через політичну діяльність і ув'язнення. Від осени 1928 р. до половини 1930 р. я мешкав у Львові, а потім ще два роки в Дублянах і знову у Львові 1932-34. Під час ферій перебував на селі у батька.

Ярослава Опарівська, майбутня дружина Степана Бандери (світлина 1938 року).

У своїх студентських роках я брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів Політехніки «Основа» та членом управи кружка студентів-рільників. Деякий час працював у бюрі товариства «Сільський господар», що займався піднесенням агрокультури на Західних Українських Землях. У ділянці культурно-освітньої праці з рамени товариства «Просвіта» я відбував у неділі й свята поїздки в доколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організуванні інших імпрез. У ділянці молодечих і спортово-руханкових організацій я був активним передовсім у «Пласті» як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортивному Клюбі (УССК), а деякий час у товаристві «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. До моїх спортових занять належали біги, плавання, лещетарство, кошиківка і передусім мандрівництво. У вільний час я залюбки грав у шахи, крім того, співав у хорі і грав на мандоліні. Не курив і не пив алькоголю».

Тут, мабуть, відразу слід пояснити кілька слів, які зараз вийшли з ужитку (і про деякі з них можна пожалкувати). Отже, абсольвент - випускник, абсолюторія - підтвердження, ферії - канікули, лещетарство - ходіння на лижах, кошиківка - українсвкий переклад англійського слова «баскетбол». Дивно, що Бандера захоплювався баскетболом, адже це, як відомо, спорт для високих юнаків. Можливо, тут йому сприяло те, що він був лівшею.

Чи залицявся молодий студент до дівчат? Ніде в літературі авторці не трапилося згадки про те, де і як Степан Бандера познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Ото лише Роман Малащук у своїх мемуарах згадує, що він познайомився з Ярославом Опарівською в другій половині 1930-х рр., коли вона вчилася у Львівській Політехніці на тому ж агрономічному відділі, але Бандера в цей час перебував у тюрмі. Відомо також, що 20 березня 1939 р. Ярослава Опарівська разом з великою групою студентів була арештована поляками. Після розпаду Польщі Опарівська опинилась у Кракові, там вона і познайомилась, очевидно, зі Степаном Бандерою, коли він прибув туди, і незабаром вони одружилися.

Степан Бандера в гурті студентів, 1931 р.

Слід зазначити, що такі подружжя - серед молоді «свого кола» - були дуже частими. Наприклад, Микола Лебедь і Дарія Гнатківська спочатку разом висліджували Перацького, потім разом були суджені і нарешті одружилися. В польській тюрмі познайомилися Михайло Сорока і Катерина Зарицька (всі, хто її знали особисто, називали лише пестливо - Катруся). Сорока і Зарицька, вийшовши в 1939 р. з польської тюрми, лише встигли одружитися, як знову потрапили в іншу тюрму - радянську, де Катруся народила сина, тепер відомого художника Богдана Сороку. Михайло Сорока помер у Мордовії в таборі в 1972 р., а Катерина Зарицька відбула повністю строк - 25 років. Коли помирав її чоловік, вона знаходилася поруч, в жіночій зоні, але бодай попрощатися їм перед смертю не дозволили.

Та повертаємося до свого головного героя - до Степана Бандери.

Як бачимо з його автобіографії, тих справ, якими він займався, вистачило б на кількох студентів. Але ж це була тільки «верхівка айсберга». А була ще «підводна частина», значно більша.

Про це ми поговоримо в наступному розділі.