РОЗДІЛ ІV. ЗА СОЦІАЛЬНУ Й НАЦІОНАЛЬНУ ГАРМОНІЮ

Чекаючи вирішення питання про приїзд в Україну, Володимир Кирилович намагається, як може, зашкодити оформленню всіляко підтримуваного Англією, Францією і США альянсу Ю. Пілсудського і С. Петлюри.

Останній, на думку В. Винниченка, вкотре зрадивши українські інтереси, безпринципно, злочинно торгуючи Україною, йшов на заключення антиукраїнських угод, готувався до війни проти радянської влади. Тому Володимир Кирилович пропонує свої послуги на випадок агресії. 26 березня 1920 року він листом до уряду УСРР просить надання йому або ж комусь із його групи повноважень для представництва інтересів радянської України за кордоном, у Німеччині та Австрії.

На думку В. Винниченка, представництво на ці дві держави «можна і навіть треба з'єднати в одне. Це необхідно для того, щоб «1) спаралізувати діяльність петлюрівського уряду і 2) щоб узяти в свої руки державні гроші, які ще лишилися в руках уряду Мазепи… Група має змогу взяти в свої руки державні фонди. І напевно їх візьме. Але, коли б ми мали офіційне уповноваження від Укр. Сов. Уряду, це пройшло б «швидше і легше»: За словами В. Винниченка, більшість посольств уряду Мазепи-Петлюри весь час чекала з острахом, що уряд радянської України призначить своє представництво, «і цим психологічно підготована вже до самоліквідації». Далі Володимир Кирилович писав, що здобуті фонди група має намір передати урядові УСРР. Разом з цим він просив допомогти членам його групи «проїхати на Україну всіма засобами», які є в розпорядженні радянської сторони[621].

Планувалося, що представники згаданої групи перейдуть кордон і поінформують представників РКП(б), радянської влади про наміри і плани Польщі, ставлення деяких європейських країн до можливої польсько-української війни[622].

Однак випадок, чи навіть ціла незвична операція (з компонентами детективу) допомогла українському патріоту іншим шляхом реалізувати задум.

На початку квітня 1920 року, за підтримки осіб, що не належали до групи В. Винниченка, однак симпатизували комуністичним ідеям і, водночас, вороже ставилися до петлюрівщини, вдалося захопити літака, спорядити його і організувати переліт з Відня до Києва. Акція, звісно, була пов'язана з немалим ризиком. У разі успішного завершення перельоту В. Винниченко письмово просив В. Затонського повідомити умовним знаком: «дати таку радіотелеграму «Українське Совітське Правительство розглядає питання про заснування нової соціалістичної Академії Мистецтва імени Т. Шевченка». Це радіо підхоплять укр. пресбюро і ми матимемо цим відповідь про прибуття літака»[623]. Природно, містилося і прохання допомогти в організації зворотного перельоту.

Посланці В. Винниченка (їх імена, окрім давнього члена УСДРП Ю. Гасенка, встановити не вдалося) змогли доставити в Україну військові карти, літературу, листи В. Винниченка до Д. Мануїльського, В. Затонського, а також його ж листи «До тт. комуністів-неза- лежників» і «До тт. Комуністів УКП».

У листах до Д. Мануїльського і В. Затонського В. Винниченко пропонував свої послуги на випадок війни з Польщею: «Закордонна Група Української Комуністичної Партії, до якої я належу, має під своїм впливом значну частину укр. полонених по різних таборах, — писав він у листі від 20 березня 1920 року. — Одна військова частина (бригада, кількістю 6000 чоловік) є в Яблоновім, в Чехо-Словакії. Друга, менша, кількістю в 1500 ч. є в Ужгороді (Прикарпаття). Ми робимо заходи, щоб яблонівську бригаду чеський уряд перевів також до Ужгороду або десь інде, аби тільки ближче до галицького кордону. Заходи ці робимо через людей не належних до комуністичної течії, які навіть не знають про нашу участь в цій справі, які гадають використовувати бригаду в своїх цілях. Чеський уряд, здається, піде на це і бригаду незабаром підсуне до польського кордону… Значна частина офіцерства, а особливо величезна більшість солдатів стоять в тісному зв'язку з нашою групою і цілком підлягають її директивам. Отже, наша група має такий план: на випадок війни Совітських Республік з Польщею в відповідний момент зробити наступ цією бригадою в тил полякам, попутно піднімаючи повстання в Карпатах і формуючи з повстанців армію. Люди, варті довір'я, гарантують в самий короткий строк повстанську армію в 10–20 тисяч. Зброя в гірняків, як кажуть, (особливо в гуцулів) ніби є скрізь. Коли поєднати акцію наступу з сходу і з заходу, то дуже легко буде одрізати Галичину від Румунії»[624].

В. Винниченко написав також 27 березня 1920 року листи «До тт. Комуністів-Незалежників» і «До тт. Комуністів У.К.П.» (це, власне, був один за змістом лист, оригінал і копію якого було направлено двом адресатам). Лідер Закордонної групи українських комуністів детально відтворював історію створення своєї організації, її достатньо широкі зв'язки зі схожими групами в Європі і Америці («На черзі стоїть питання заснування маленького Комуністичного «Інтернаціоналу» у Відні для координації роботи»)[625].

Автор листа скаржився, що для більш ефективної діяльності закордонній групі українських комуністів бракує інформацій з України: «На жаль, маємо дуже скупі, непевні й часто протирічиві відомости з України, через те не можемо сказати, до якої саме Укр. Комуніст. Партії ми прилучаємось, бо їх, здається у вас там є декілька. Ми ж не знаємо ні програму, ні складу ні одної з них»[626]. Тому В. Винниченко просив докладних інформацій про стан комуністичного партійного життя в Україні, про характер державотворчих процесів і стосунки з РСФРР, економічний стан, зміст національної політики, масштаби вживання української мови, наявність українських військових формувань, повстанський рух тощо.

Особливе занепокоєння висловлювалося з приводу перебування на чолі Раднаркому України неукраїнця Х. Раковського, на чому спекулювали антирадянські елементи, зокрема прихильники С. Петлюри. «Коли б на чолі уряду стала нова особа, — переконано заявляв В. Винниченко, — особливо укр. національності, навіть мало відома серед українства, петлюрівщина остаточно загинула б»[627]. Ім'я Х. Раковського гальмувало перехід на бік радянської влади національно свідомих українських елементів, навіть утруднювало агітаційну роботу серед українців-військовополонених у закордонних таборах.

Група В. Винниченка направляла колегам в Україні зразки своїх періодичних видань, як і угорських, німецьких та польських газет, а також по 5 примірників (боротьбистам і незалежникам) тритомника «Відродження нації».

В. Винниченко інформував українських комуністів про зміст свого листа до Д. Мануїльського і радив, у разі потреби, ознайомитися з ним повністю у адресата[628] — як видно, ніякої подвійної гри Володимир Кирилович вести не збирався, відверто всім викладав свою позицію. Керівник Закордонної групи українських комуністів просив сприяння у поверненні «значної частини» своїх прибічників і тих інтелігентів, які знаходились під їх впливом, в Україну, а також поради, чи варто звернутись із закликом «до всіх «чесних українців» їхати на Україну для праці під радянською владою, не боячись, що їх буде зустрінуто вороже»[629].

Маючи інформацію з преси про невдоволення і виступи селянства проти радянської влади на ґрунті «воєнного комунізму», Володимир Кирилович не проходить повз тривожні тенденції, розмірковує над ними і на сторінках «Нової доби» (почала виходити 24 лютого 1920 року), досить оригінально витлумачує їх емоційно-психологічним станом селянства. У статті «Безнадійні надії» він відзначав: «Правда, не любить дядько також віддавати продукт своєї праці дурно, ні за що; він — послідовний, строгий економіст і визнає правильний товарообмін. Цю свою економічну ортодоксальність він готов обстоювати із зброєю в руках, за неї він дійсно піднімав повстання навіть проти тих, які разом з ним обчищали його від соціальних класових паразитів, проти голодаючого робітничого пролетаріату російського та навіть і українського. Дядько не хотів оддавати дурно свій хліб, не хотів оддавати так безладно, неорганізовано, як то робилося.

І тільки через це були повстання проти радянської влади, тільки на цьому часовому економічному ґрунті, а не на соціальному, чи національному вони були. Не через те український селянин не давав хліба російським комуністам, що вони були комуністами, як це пояснюють убогі духом петлюрівці, се-б-то через те, що комуністи нищили панування паразитарних класів, що виганяли з усіх сфер життя всяке панство, ледарство, експлуатацію, а через те, що руські комуністи не мали товарів, продуктів обміну за той продукт праці, який мусили брати в селянина…».

Недарма газета Київського губкому КП(б)У «Червона правда» 9 квітня 1920 року передрукувала витяги як з цитованої, так і з інших винниченківських статей з «Нової доби». Через деякий час це зробив і центральний орган більшовиків України — «Комуніст».

Часом відвідували українського діяча і недобрі відчуття у зв'язку з рішенням повернутися у політику. 30 квітня 1920 року він передбачливо занотовує: «Намічається путь на Голгофу. Треба, щоб знову чашу пониження, образ, тривог, боротьби було мною випито. Так вимагає те, що зветься «сумлінням». Цього вимагає те, що зветься «інстинктом соціябельности». Словом, я знову тікаю з тиші, затишку, спокою, самоти, атараксії до непевності, неспокою, страждання, втоми, до туги за спокоєм»[630].

Як справжній пророк, провидець, він душею відчував, розумом осягав, що то буде вже третє сходження на Голгофу (скільки ж можна для однієї людини?!) і не мав у собі сил, щоб зупинитись… Тимчасом листування, яке, очевидно велося вже певний період, завершилося найавторитетнішим дозволом. 4 травня 1920 року Голова РНК В. Ленін передав прямим дротом до Києва телеграму члену Оргбюро ЦК КП(б)У і голові Галицького організаційного комітету КП(б)У Феліксу Кону (копія Х. Раковському в Харків): «Щодо Винниченка в принципі згодні. Порозумійтеся з Раковським про деталі»[631].

Слід додати, що у примітках до зібрання ленінських творів зазначено: «В рукопису телеграми слово «деталі» закреслено рукою невідомого і написано «форму залучення Винниченка до урядової діяльності»[632]. Останнє уточнення, по-перше, гадається, не могло бути довільно зроблено будь-ким без узгодження з самим В. Леніним і, по-друге, в ньому чітко йдеться про ранг діяльності — «урядова».

Отже відкривалися хоча й не зовсім ясні, однак загалом привабливі перспективи…