Розділ «II. МІФИ ДВАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ»

Цей документ був мені представлений у готовому вигляді. Я попросив дозволу прочитати його і вивчити, щоб вирішити, чи повинен я його підписувати. У цьому мені відмовили… Потім увійшов чи то польський, чи то російський поліцейський і запитав: "Де цей листок Заукеля? Ми заберемо Заукеля із собою, а його родина буде доставлена на радянську територію". Я батько п'ятьох дітей і, розмислюючи про свою родину, я підписав цей документ".

Зі свідчень обвинувачуваних особливо викривальними були показання генерала Олендорфа. Він керував з літа 1941 по літо 1942 року "айнзацкомандами", яким було доручено знищувати політичних комісарів, котрі керували партизанським рухом на півдні Росії. На Нюрнберзькому процесі він заявив, що одержав усні накази, що додали до його функцій знищення жидів, включаючи жінок і дітей за допомогою спеціально пристосованих для цієї мети вантажівок.

Джерело: МВТ[7], том IV, с. 311–355, т. ХХІІ, с. 478–480, 491–494, 505–510, 538.

Свідчення генерала Олендорфа на його другому процесі (дев'ятий процес НВС) було зовсім іншим. Спочатку він відмовився від своїх заяв перед МВТ, що стосуються усного наказу про винищування жидів: він визнав, що вбивав жидів і циганів, але в рамках боротьби проти партизанів, а не відповідно до особливого плану знищення жидів і циган. Він зізнався також, що вбив 40000 чоловік, а не 90000, як він засвідчив перед МВТ.

Джерело: НВС, том IV, с. 223–312.

Історикам критичного напрямку не протиставляється ніякої зустрічної критики, не проводиться жодних наукових дискусій: у найкращому разі їхні роботи замовчуються, у найгіршому випадку проти них застосовуються репресії.

Замовчуються, наприклад, роботи Поля Рассіньє, історика та колишнього в'язня таборів Бухенвальд і Дора. Цей батько критичної історії гітлерівських злочинів опублікував книги: "Брехня Одіссея", "Драма європейських жидів", "Справжній процес Ейхмана".

В Америці був оточений змовою мовчання та піддався багатьом переслідуванням інженер Лейхтер, фахівець із страт за допомогою газу в деяких американських в'язницях, який здійснив суто технічні експертизи "газових камер" в Освенцімі під час вищезгаданого процесу Ернста Цюнделя в Торонто.

Репресіям піддався професор Форіссон, вигнаний з кафедри професора Ліонського університету. Його судили, а потім була спроба його вбити, притому він був серйозно поранений — і все через те, що він поставив під сумнів існування "газових камер".

У березні 1978 року був убитий французький історик Франсуа Дюпра за те, що опублікував брошуру одного австралійця, що ставить під сумнів цифру 6 мільйонів убитих.

Анрі Рок не отримав докторський ступень за свою дисертацію з оцінкою "дуже добре", тому що піддав критичному аналізу "звіт Герштейна".

Видавець "Анналь д'істуар ревізіоніст" П’єр Гійом був змушений відмовитися від видання цього журналу, після того як його розорили штрафами і побили вітрини його книгарні.

У Німеччині юрист Вільгельм Штегліх у своїй книзі "Міф про Освенцім" (1978) піддав критичному дослідженню тексти, свідчення і знаряддя злочину в концтаборах і виявив безліч протиріч. За це в нього відібрали навіть звання доктора права, спираючись на гітлерівський закон від 7 червня 1939 року. (Кодекс Рейха, том 1, з 1326).

В Америці історик Артур Бутц спробував розібратися де істина, а де міфологія в книзі "Містифікація XX століття (1976). Продаж цієї книги заборонений у ряді країн, у тому числі в Німеччині і Канаді.

У Торонто (Канада) розпочали судовий процес процес проти Ернста Цюнделя за публікацію книги Ричарда Харвуда "Чи дійсно загинули 6 мільйонів?", хоча навіть офіційна відповідь на це питання теж негативна.

Ці замовчування, переслідування і репресії проти критичної історії гітлерівських злочинів спираються на вкрай брехливі і наклепницькі передумови: показувати, що неабиякі злочини Гітлера проти жидів, так само як і проти всіх його ворогів — німецьких і слов'янських комуністів, які перемогли його, викривати його жорстокість можна й не вдаючись до брехні. За словами супротивників критичної історії (яку вони називають" ревізіоністською") це означає "виправдувати Гітлера або щонайменше пом'якшувати його злочини"!

Показувати, що нацистські злочини не зводяться до великого погрому проти одних жидів, що десятки мільйонів людей загинули в боротьбі проти фашизму, це, виявляється, "расизм", що спонукує до дискримінації і расової ненависті!

Проти такого диригування ненавистю до критичних дослідників ми сьогодні й виступаємо, зібравши це досьє в надії, що воно послужить поштовхом до початку справжньої дискусії про об'єктивні реалії минулого, не нав'язуючи тому або іншому дослідникові ніякої політичної задньої думки, не прирікаючи його заздалегідь на репресії і замовчування. Немає майбутнього там, де нескінченно підтримується ненависть, що підживлюється брехнею.

Критика історично перевірених свідчень і наукових досліджень дозволить дати громадській думці можливість поміркувати над учорашніми злочинами, щоб запобігти майбутнім. Це і моральний і науковий обов'язок.

Навіть сумлінні митці з великий талантом дотепер мають у своєму розпорядженні лише довільні та брехливі цифри.