Розділ «Частина друга Документи»

CA КС PZPR, zesp. 2400/2, sygn. 203/XY-13, s. 184–185.

[Квітень 1944 р.]

[ВИТЯГ З МІСЦЕВОГО ЗВЕДЕННЯ]

3. Добровільний виїзд населення.

(…) Якщо йдеться про добровільне залишення території зі страху перед більшовиками, то принципово різниться поведінка польського населення від українського.

У польському суспільстві домінує думка, що слід залишитися на місці, тому випадки втечі від більшовиків мають індивідуальний характер. Загал польського суспільства не захитався жодного разу до цього часу в своєму рішенні вистояти і своєму лояльному ставленні до рішення влади у цій справі. Відозва Уповноваженого Уряду від 15 листопада минулого року, дві відозви керівництва підпільної боротьби Львівського округу і остання відозва ДО від 30 березня до Південно-Східних земель, про яку буде йти мова в іншому абзаці, віднайшли повне розуміння у польському суспільстві.

Зовсім по-іншому виглядає ця справа серед українців. Українська інтелігенція майже весь березень залишала територію Східної Малопольщі панічно у масовому порядку. Індивідуально виїжджали тисячами. Поїзди, які відходили на захід, були так переповнені українцями і фольксдойчами, що за місце у поїзді платили більше 1000 злотих, а ще більші суми за перевезення багажу.

Характерним з цієї точки зору був перебіг добровільної евакуації, проведеної польським і українським комітетами. З дозволу німців УЦК евакуював приблизно 6 тисяч українців і сам покинув Львів, перебираючись на захід. Приблизно 20 березня німецька влада повідомила Польському Опікунському Комітету, що евакуаційний потяг подано. До поїзда прийшло… 46 осіб. Через те, на велике здивування німців, справа евакуації поляків і Польського Опікунського Комітету стала неактуальною.

Таку ж, як у Львові, ситуацію можна було спостерігати по всіх містах і містечках Східної Малопольщі. Слід підкреслити, що коли значна кількість греко-католицьких священиків покинула свої парафії, то римо-католицькі священики залишаються на своїх місцях.

Виїжджаючі українці намагаються дуже часто здобути польські посвідчення особи (кеннкарти), а ті, що залишаються, часто змінюють помешкання або навіть місце проживання з метою заплутати за собою сліди.

Лише в останні дні березня та в перші дні квітня хвиля українських утікачів дуже зменшилась. Не підлягає сумніву, що причиною цього було те, що всі заможніші або більш нервові українці вже змогли на той час виїхати. Це явище може бути спричинене і низкою інших причин. Перш за все менш заможні біженці, які не можуть власними силами влаштуватись на заході, групуються в таборах, де у них дуже важкі умови перебування. Гальмування німцями дальшого просування радянських військ також могло вплинути. На підставі нечітких висловлювань окремих українців складається нарешті враження, що у цій справі видані якісь нові інструкції українських підпільних діячів. Є фактом, що відплив українців у середині березня і квітня був серйозно призупинений, і навіть спостерігаються випадки повернення тих, хто попередньо виїхав на захід. (…)

9. Бережани

Згідно з інформацією від 31 березня у Бережанах всі українські магазини перестали існувати, бо їхні власники або виїхали на захід, або згідно з наказом УПА переїхали у села. Українські священики з Бережан втекли, і церкви замкнені.

Поляки, на відміну від українців, залишились на місці. Польський Опікунський Комітет діє, залишився на місці римо-католицький пробощ, і працює єдиний магазин у Бережанах — польський кооператив «Рольник». Польське населення організувало 6 оборонних пунктів, виставляє сторожу, має сигнали тривоги і т. п., але має мало зброї, що є серйозним недоліком на випадок нападу українських банд. Місто виглядає як вимерле, вулицями ніхто не ходить. (…)

СА КС PZPR, zesp. 2267/1, sygn. 202/111-121.

[ЗАКЛИК ДО ЕВАКУАЦІЇ]

На початку квітня у місцевостях Белжець, Дерентани, Ясени ця Руська, Стрептів, Спас і Явне Кам'янко-Струмилівського повіту українці розклеїли на хатах відозву такого змісту:

Поляки! Нинішня ситуація, а власне, ваша поведінка щодо українського населення, а також тактика проведення вашої політики з наміром окупації земель Західної України, Ваша співпраця з більшовицькими бандами і дикі вбивства українського населення, які мали місце на Холмщині, Грубешівщині та інших місцевостях, примушують нас сьогодні до реваншу і відплати та проведення безпощадної радикальної боротьби з ворожим нам польським населенням на території Західної України. Ми стоїмо на сторожі цих земель і будемо завжди прагнути до того, щоб раз і назавжди позбутися з наших земель Західної України ворожого польського населення, яке перешкоджає нам у національній боротьбі проти більшовиків.

Ви є братнім слов'янським народом, і ми не хочемо проливати Вашу кров, тому звертаємось до Вас, усіх поляків, щоб до 6.ІУ. 1944 р. покинули територію Західної України і переселились на неукраїнську територію.

Хто не підкориться нинішньому наказу і не виїде до зазначеного терміну, буде знищений і спалений, як це мало місце на Волині і недавно у Кам'янецькому повіті.