Розділ «Частина друга Репресії Другої Речі Посполитої»

Директор Урбаньчик, представник головного правління ТСЛ;

Пйонтковський, представник погоджувального секретаріату і ТСЛ;

Магістр Александрович, радник суспільно-політичного відділу воєводського правління у Кракові;

Доктор Войнаровський, референт суспільно-політичного відділу воєводського правління у Кракові.

Порядок денний

1) Вступне слово голови Комітету

2) Звіт про діяльність Комітету

3) Звіт про діяльність наукової секції

4) Звіт про діяльність підкомітету

5) Звіт про діяльність Краківської і Львівської сільськогосподарських палат на Лемківщині за 1937–1938 роки

6) Звіт про меліораційні роботи на території Лемківщини Краківського і Львівського воєводств

7) Звіт про діяльність ТСЛ на території Лемківщини

8) План праці на Лемківщині

9) Дискусія

10) Вільні висновки

(…) Краківський воєвода, доктор Тимінський: Не треба вважати за якийсь успіх акції на Лемківщині будівництво певної кількості кілометрів доріг, підйом сільського господарства і т. п., бо це є нормальна діяльність держави. Щоб цю діяльність можна було використати як спеціальний інструмент впливу на населення, щоб отримати певний політичний ефект (полонізація лемків), належить поєднати цю господарську акцію з політичною концепцією.

Виходячи з такої концепції, не потрібно і надалі піднімати економічно Лемківщину, якщо там буде чинитися опір організовано. Не треба забувати, що навіть ОУН на найбільш гарячій території охоче прийме всі зусилля держави у напрямку економічного піднесення території, якщо це не викликає за собою жодних зобов'язань щодо організації населення у рамках загальнодержавних організацій. Не слід забувати, що за нинішньої економічної ситуації держави можна було б виділити більші фонди на Лемківські терени лише за рахунок інтересів польського села. Це є ще один найважливіший аргумент на користь прискорення двох підкомітетів. Усі організації перебувають на рівні повітових. За тих умов у повітах, де визначальна більшість є польською, вона буде впливати при спільних організаціях на лемківську меншість. Це можливо принаймні теоретично на терені всього Краківського воєводства і у Кросненському повіті. Однак якщо лемківське населення на цій території з тих чи інших причин не захоче прийняти організації, то буде змушене зачекати отримання різних пільг та інвестицій.

Важчою, разом з тим, буде справа у Саноцькому і Леському повітах, бо там лемківська більшість, а межа з українством дуже слизька і часто не визначена… Поляки ж нечисленні, а у багатьох випадках зрусинені. Це, на думку пана воєводи, перше принципове питання до обговорення.

Начальник Савіцький: (…) Мета праці на Лемківщині державних і громадських польських діячів — реалізація постійного і повного зв'язку лемківського регіону з польською державністю і усування всякої можливості українського чи також російського проникнення, яке гальмувало б вирішення цих завдань.

Теза пана воєводи про поєднання економічної акції на Лемківщині з політичною концепцією слушна. Це дуже важливе питання, і всі ті сумніви, які виникли і які підкреслили пан воєвода і делегат від Рільничої палати, є цілком слушними. Тому йдемо з працею туди, де можемо забезпечити постійний зв'язок і усунення будь-якого проникнення. Проте не йдемо з працею туди, де капітал, витрачений нами, був би використаний потім у напрямку, для нас несприятливому, де не вдасться поєднати економічних цілей з політичними цілями.