Розділ «Частина друга Репресії Другої Речі Посполитої»

Командир дивізії ОЛЬБРИХТ, ген. бриг.

CAW З DPI, 313,3/2

Замоешь 24 березня 1938 р. Л. 38/таєм. КК.

Командування 3 дивізії піхоти Легіонів до командира ОКИ про протидію радіопропаганді

Доповідаю, що від керівників праці на території отримую у великій кількості зведення, що більшовики проводять через радіо велику агітацію. Проводирі української і комуністичної роботи мають лампові радіоприймачі, спеціально збирають населення для слухання радіо. Виникає необхідність протидії цьому шляхом: а) найскорішої побудови радіостанції чи зміцнення будь-якої іншої для заглушування російської станції; б) ненадання абонемента під яким-небудь приводом ненадійним людям; в) покарання агітаторів за нелегальне збирання і слухання радіо чи позичання радіо іншим, які за нього не заплатили, і використання цього як приводу для конфіскації або скасування права абонемента.

Вважаю, що цією проблемою належить спеціально зайнятись.

Командир дивізії ОЛЬБРИХТ, ген. бригади

CĄW3DP 1,313,3/2

Люблінський воєвода, Л. ППВз. II.2/34, Таємно Люблін 4 XI11937.

Призначення постуніатських святинь.

У Міністерство релігійних віросповідань і громадської просвіти, Департамент визнань у Варшаві (витяг).

Висуваючи у листі від 13.ХІ.37 року ППВз II2/34 максимальні висновки щодо передачі католицькій церкві низки замкнених храмів, за основу взяли телефонне розпорядження Міністерства, основане на впевненості центральної влади, що передані католицькій церкві храми стануть місцями католицького наступу костелу на національно змішаних територіях. Але з огляду на пояснення, які були викладені моєму делегатові, змінюю включені у згаданому листі висновки відповідно до доданого переліку. (…).

Стосовно поставлених перед Міністерством питань, а власне: 1) які церкви можна розібрати без загрози громадській безпеці, 2) де передача церкви створює небезпеку унії, 3) де передача церкви католицькому костелові умотивована релігійними потребами населення і 4) стосовно яких церков клопочуться православні, доповідаю: ad 1. У результаті розпочатої у 1928 році акції розбирання закритих церков розібрано протягом 1928–1929 років 22 церкви і 4 каплиці. Розбирання тривало так довго, поки православне населення і церковні чинники не орієнтувались у ситуації і не зайняли рішучої позиції, яка зробила неможливим продовження акції. Посипались протести, сеймові звернення, активний опір населення і охорона церков удень і вночі. Ще до цієї пори про це з'являються згадки у руській пресі («Діло»).

З огляду на вищенаведене змушений стверджувати, що подальша акція розбирання замкнених церков у всіх випадках напевно буде викликати більш чи менш активну протестаційну акцію православного населення і потенційно становить загрозу безпеці у кожній місцевості.

Незважаючи на це, категорично стверджую, що залишені на підпорядкованій мені території замкнені церкви є обставиною, яка через постійне хвилювання православного населення і запалення їх настроїв на цьому терені національною пропагандою становить також постійну потенційну загрозу безпеці, збільшуючись з кожним роком, що вже сьогодні мушу оцінювати як небезпечніше, ніж можливі сутички через акції розбирання, які за відповідної організації апарату безпеки вважаю можливими для захоплення і ліквідації. ad 2. Протягом кількох років православне населення в Ошчові Грубешівського повіту, бажаючи відкрити храм, мало намір з цією метою перейти в уніатство. Але коли дійшли висновку, що цей план не має шансів до реалізації, відмовились від намірів.

У 1934 році Підляський єпископ вніс до воєводської управи прохання передати йому на костельні цілі церкву в Луківці Холмського повіту, про що доповіли міністерству 5.ІІ.34 р. Л. дз. Б2/36. У Луківці є 65 католицьких і 70 православних родин, до парафіяльного костелу в Угруску шлях 3 км, що змушує задуматись, чи єпископ міг мати план утворення в Луківці унійної парафії. За цю церкву просили також православні.

Крім цих двох випадків, не бачу наразі можливості утворення унійних парафій при планованих для призначення католицькому костелу храмах. ad 3. З висвячених під час війни на римо-католицькі костели в Люблінській єпархії 96 церков до цього часу належно не використовується 19. Це храми типу каплиць при окремих парафіяльних костелах без власного священика. Служба Божа відбувається в них тільки у певні дні.

Крім того, серед висвячених на костели церков 11 призначено на унійні парафії, а точніше — 9 у єпархії Підляській і 2 — у Люблінській, храми у Посадові продано у 1936 році за дозволом Люблінського єпископа.

З цього випливає, що істотні релігійні потреби католицького костелу не вимагають передачі цьому костелові жодних храмів.

Католицький костел на території Люблінського воєводства не проявляє активності у визнаннєво-асиміляційному напрямку; обставини для цього також не дуже сприятливі, оскільки православні віддані своїй вірі, а особливо східному обряду, доказом чого є закостеніння унійної акції, утримування православним населенням священиків у тих місцевостях, де немає храмів, вимога повернення висвячених на костели церков (Отроч, Бішча, ЗамЯ, Ходиванці, Шевня, Горишів Польський, Замость, Рейовець, Тарнаватка), факт заволодіння церквою, переданою Підляському єпископу в Бублі Старому, де було унійне приміщення, оволодіння замкненою церквою у Верешині, постійні прохання про відкриття замкнених церков і прохання про спорудження церков там, де вони були розібрані. ad 4. Протягом семи років православні намагаються отримати після уніатів такі церкви: 1) у Луківці, 2) у Бородиці, 3) Свєржах, 4) Моратині, 5) Голубі, 6) Хмельнику, 7) Копилові, 8) Стрільцях, 9) Жепліні, 10) Розтоці, 11) Панькові, 12) Новосілках, 13) Віткові, 14) Ярославці, 15) Вакійові, 16) Деканові, 17) Модрині, 18) Поболовицях.