РОЗДІЛ V

Обіцяного довго ждати не довелося. Але головне полягало не в скороченні штатів редакції чи заміні поганих працівників, яких чекала посилка у низову пресу. Йшлося про щось набагато важливіше: про зміну в ставленні до євреїв взагалі, про крутий поворот у політиці партії і держави, і на це дуже виразно натякало оте зловісне слово “синагога”. Щоб мати вільними руки при розв’язанні такого складного питання, а заодно позбавити впливових радянських євреїв можливості апелювати до зарубіжної громадськості, в 1934 р. передбачливо був розпущений Комінтерн. Тим більше що стараннями комуністів-сіоністів він, по суті, був перетворений зі штабу революційних дій на своєрідну міжнародну “синагогу”. Звичайно, були й інші причини розпуску Комінтерну, але названа не була останньою.

Подув нового вітру дійшов у найдальші закутки країни і змусив багатьох по-новому глянути на євреїв. Отже, не такі вже вони святі та божі, не такі правовірні марксисти і не такі всесильні, за яких себе видавати. До того ж вони ще й антипатріоти: свою роль відіграв судовий процес над євреями-лікарями, звинуваченими в дійсному чи приписуваному їм отруюванні видатних діячів Союзу. Словом, почалася своєрідна “переоцінка цінностей”.

Боротьба з космополітизмом, розпочата одразу ж після війни, остаточно розвінчала пристосуванців і любителів поживитися за чужий рахунок. Кульмінацією цієї боротьби на Україні був розширений пленум Спілки письменників, що відбувався з 28 лютого по 1 березня 1949 р. в будинку Київського філіалу музею Леніна. Ось лише деякі висловлювання окремих письменників.

М.Бажан:

“Ці космополітствуючі сноби жили на нашій землі, користувалися всім — і платили зненавистю, презирством, зневагою”.

О.Корнійчук:

“Космополіти підкопуються під наш патріотизм: вони твердять, що в епоху атомної бомби немає, мовляв, місця національним рамкам”.

О.Гончар:

“Їх симпатії там, їх антипатії ми завжди відчували на собі. Безграмотний Санов, якого хотіли зробити прапором української критики, засуджував можливість писати українською мовою і думати нею”.

П.Тичина:

“Що ж це за діло, коли на 32-му році революції доводиться пролетарське мистецтво захищати од них?”

М.Руденко:

“Обвинувачення в космополітизмі — це обвинувачення в зраді народу”.

С.Скляренко:

“За роботою Пленуму стежить вся Україна. В цьому залі з нами тут партія і весь народ”.

З безмежного моря фактів, що їх називали оратори, викриваючи кричущі зловживання євреїв, наведемо лише один. Про нього розповів О.Михалевич. Він повідомив, що за роки радянської влади Київська консерваторія підготувала 76 аспірантів-музикознавців. З них 70 були за національністю євреї і лише 6 — українці. Так створювався ще один міф про “винятковість” єврейського генія, в даному разі про їхню надзвичайну музичну обдарованість і музичну “бездарність” українців, відомих, проте, всьому світові як один із найбільш музикальних і співучих народів. Кожний міг себе запитати: чому таке могло статися? Відповідь лежала на поверхні: всюди в апараті влади сиділи євреї, які робили так, як було вигідно їм, євреям.

У ЦК, звідки в усі артерії національного життя українців ішли керівні директиви, сидів україножер Каганович. Преса, що пропагувала й роздмухувала це україножерство, перебувала прямо чи посередньо в руках євреїв. Л.Троскунов керував газетою “Правда Украины”, а потім агентством РАТАУ, Л.Паламарчук (дружина єврейка) — газетою “Радянська Україна”. Санов і Буркатов — “Літературною газетою”. Видавництва, що друкували книги в дусі політики Кагановича, також очолювали євреї: видавництво АН УРСР — Зав’ялов, “Радянський письменник” — Розумовський, “Молодь” — Дінкевич і т. д. На чолі журналу “Комуніст України” і тепер стоїть запеклий сіоніст і україножер Терлецький. Довгі роки до цього він був відповідальним секретарем Головної Редакції УРЕ і давав дефініції “націоналістів” кращим представникам української культури і науки.

А помножте факт, наведений Михалевичем, на всі інші ділянки життя, і ми побачимо всю глибину ворожої інтересам українського народу діяльності євреїв тільки в післявоєнні роки. Але міф, створений євреями навколо своєї нібито безкорисливості і свого лжеінтернаціоналізму, розвінчано. Трухлява стіна впала, здійнявши хмару куряви.

В основі ідеологічної боротьби тих років лежали, звичайно, не національні інтереси українців (радянська політична термінологія не знає навіть такого вислову або ж ототожнює його з націоналізмом). На перший план виразно проступали матеріальні інтереси нової російської бюрократії, яка зросла чисельно і потребувала теплих місць, належних їй “по праву” старшинства. Здобути ж ці місця можна було не інакше, як витіснивши євреїв. Це була ціла революція, але революція особлива, в ній велася боротьба верхів за владу над низами. Російський бюрократ, сп’янілий від сталінського тосту “за великий російський народ”, грубо штовхав єврейського бюрократа, мовлячи: посунься або йди геть! Єврейський бюрократ, хоч і зарозумівся за роки тривалого панування і, отже, трохи підупав на силі, не хотів, проте, ні посуватися, ні, тим більше, знімати “теплі валянки” і йти геть. Тоді гукнули націоналів, аби вони допомогли російському “братові” з ногами влізти в правлячу бричку. Звичайно, не даром, деякі місця дісталися й особливо спритним націоналам.

Боротьба з космополітизмом, а по суті з антипатріотизмом і зловживаннями євреїв, які стали набирати загрозливих розмірів, проникла в усі органи державного і партійного апарату, охоплювала все ширші сфери життя. Від євреїв, які себе скомпрометували, почали поступово розчищати органи держбезпеки, суду і прокуратури. З їхніх рук частково перебрали пресу й інші джерела масової інформації. Під різними приводами довелося усунути деяких запідозрених євреїв від керівництва особливо важливими ділянками господарства, науки, культури й літератури. Внаслідок цього стало можливим піддати гласності численні шахрайства євреїв, що довгий час замовчувалися і все їм минало. День при дні преса роками повідомляла про зловживання службовим становищем, про практику взаємного вихваляння й протегування, про крадіжки, спекуляції, комбінації нечуваних масштабів з іноземною валютою, про нелегальне існування з метою наживи приватних артілей і цілих підприємств. Це була якась вакханалія злочинів.