Розділ «4. Свідчення очевидців»

1. У листопаді 1943 року професор Альошин розповів репортеру "Нью-Йорк таймс" У.Х.Лоуренсу: [21], [23]

"[…] Німецькі війська […] наказали йти в яругу, де їм звеліли віддати цінні речі. Частково їх роздягнули. […] Потім їх розмістили на платформі, розстріляли з кулемета і скинули в яр."

· Отже, тут вбивав Вермахт. Як це узгоджується з іншими повідомленнями, наприклад із "Звітами про події"? [24]

· Як витягали з яруги нагору одяг і цінності?

· Масове вбивство на платформі? Навіщо? А якщо так, це було можливе для невеликих груп, а не для всіх разом. Хто і коли побудував платформу?

· У вузькій звивистій ярузі черги людей для знищення не можуть бути дуже довгими. Попросту неможливо повертати кулемет(и) на будь-який великий кут, не наражаючи на небезпеку власних людей і не втрачаючи при цьому точність і можливість проникнення в косі кути, тим самим сприяючи порятунку деяких жертв.

· Трупи кожної знищеної групи потрібно видаляти, інакше утвориться величезна купа. Якщо допустити десять хвилин для роздягання, стрілянину і видалення тіл кожної групи не більшої за 100 осіб, то вбивство забрало б не менше 83 годин.

· Як можна вести жертв в яр, а потім кинути їх у той же самий яр після розстрілу?

· В кінці вересня сутінки в Києві настають відносно рано. 29 вересня йшов сильний дощ, всі дороги порозкисали. 30-го занадився дощ із снігом і дороги стали грузькими. [25] Оскільки неможливо знищити будь-яку групу у темряві, страчувати було можливо лише в світлий час доби, тобто, це тривало би довше тижня. Яскраві прожектори є невдалим варіантом у воєнний час, особливо поблизу фронту і поруч із партизанами. А Він [26] марить прекрасними вересневими днями!

2. Вілкіс, жид, що народився в Одесі, повідомляє: [13], [27]

"[…] Із сусіднього жидівського кладовища взяли мармурові надгробки і принесли до Бабиного Яру, де з них склали грубі печі […] але (трупи) горіли погано бо не вистачало тяги."

· Вілкіс також стверджує, що німці відряджали в'язнів на кладовище за залізними поручнями з могил, щоб зробити з них колосники. Під час кремації німці також привозили померлих від ядухи жертв з "душогубок", яких, за його словами, також спалювали.

· Для переміщення мармурових надгробків необхідні люди і транспорт. Чому ніхто ніколи не шукав ці могильні плити як доказ?

· Скільки потрібно побудувати таких печей для спалення в такий недоладний спосіб превеликої кількості трупів? Чи можуть такі груби взагалі працювати?

· Звідки взялася величезної кількість палива? На основі досвіду з Індії — єдиної країни, де трупи спалюють у такий саме спосіб — можна відзначити:

Для досягнення мінімально достатньої, але все ж таки лише часткової кремації 200000 тіл, потрібно не менше 23 мільйонів кілограм дров — штабель півтори метри висотою, один метр шириною і довжиною 55 кілометрів. Хто і де напиляв ці дрова? Яким чином цю гігантську кількість палива транспортували? Хто тягав незліченні трупи до місця спалення? Хто видаляв залишки? Де свідки з числа цілої армії робітників? Твердження, що колосники для кремації були зроблені з поручнів від могил, заслуговують ще меншої довіри, адже такі грати майже відразу зруйнувалися би через жар.

3. Неназваний зять такого собі Хаїма Шапіро, котрого забрали в Бабин Яр підраховує: [13]

"Біля цвинтаря жидів змусили роздягнутися. Вбили п'ятдесят шість тисяч (56000) жидів. Тих, хто не помер моментально, поховали живцем. […]

[…] На десятий день [після розстрілу] нас погнали в Лук'янівську яругу [Бабин Яр]. Ми стояли уражені панікою. З-під свіжонасипаної землі розливалися потоки крові, крові 56 000 убитих жидів. Вона кликала нас з-під землі. Того ранку я посивів".