Розділ «Частина II. Документи і матеріали»

Хай Господь береже Вашу Високість.

З найщирішою повагою і приязністю

Миколай Василько м[ісце] п[ідпису]. 428

(ЦДАВОУ.-Ф. 3696. — Оп. 1. — Спр. 177.-Арк. 3–5 зв. Машинописна копія укр. м.).

Відень, 11 січня 1921 р.

Ваше Височество!429

Мене повідомляють, що мені не потрібно вживати будь-яких заходів в справі інтерв’ю, бо зміст його де факто правдивий, а щодо форми, то міняти її вже запізно, а тому я й мушу обмежитися лише, — по-скільки взагалі я рахую себе зобов’язаним зайнятися цією справою як урядник УНР, — лише сим інтерв’ю, як воно було надруковано в неділю у «Вінер Журналь», не торкаючись зовсім ласкаво мені надісланого оригінала-копії.

Цілком розумію, що Ваше Височество можуть і мусять мати власні погляди, але право публічного висловлювання цих поглядів мусить терпіти обмеження, які накладають на нього не тільки писаний, але й натуральний зрозумілий сам по собі закон, в тому випадку коли публічно висловлює свої погляди той, хто стоїть на службі того чи иньшого Прав[ительст]ва. Се положення має скрізь по всьому світу ще більше значіння для військових.

Ваш Начальний Шеф, Ваше Височество, Головний Отаман Петлюра; він заключив союз України з Польщею, а Ви, Ваше Височество, — пишете: «…Теперешний союз України з Польщею я уважаю за ненатуральний». Ви пишете також далі: «Тому і Український Нарід стоїть цілком осторонь від цього союзу». Цим другим реченням Ви власно кажете, що Голова нашої Держави, Ваш Військовий Начальник, заключив союз, який суперечить волі Українського Народу, себто Ви допускаєте одної з найгостріших критик проти Вашого Шефа, яка взагалі тільки можлива. Ваше Височество вибачать мені, але я, по своєму вихованню та по своїй попередній діяльности занадто дисциплінована Людина, аби не висловити мого здивовання з приводу того, що Ваше Височество, по суті сієї справи, мені пишуть:

«Я рахую справу як нічого не варту дрібницю». Правда, Ви додаєте далі: «Бо приватна Людина як я завжди та перед кожним має право висловити свої думки».

Але тут помилка з Вашого боку; бо Ваше Височество не є приватна Людина, а полковник в службі Української Держави, Шефом якої є в сей час Головний Отаман Петлюра.

Ваше Височество бажають, щоби я не надавав будь-якого значіння сій справі надалі. Але я не можу сього зробити при моїй компетенції та при тих уповноваженнях, які я маю на руках; мало того, я зобов’язаний раніш ніж хто інший доведе сю справу до відома мого Уряду, зробити Урядові відповідний в ній доклад. І це буде вже залежати від Прав[ительст]ва та від мого Голови Держави, — надати чи ні яке будь значіння сій справі. В кожнім разі я гадаю, що Ваше Височество власне в цей мент, коли ми та наша армія користується гостинністю Польщі, через се своє інтерв’ю спричинилися до великої неприємності нашому Голові Держави та його Прав[ительст]ву, наслідки якої можуть бути цілком несподівані, коли, відповідно до Вашого бажання, відповідальні чинники нашого Прав[ительст]ва дійсно поставляться до цієї справи, як до немаючої значіння.

Ваше Височество пишуть: «Мені дуже жаль, що я позабув повідомити Вас раніш про се інтерв’ю», але сожаління се в більшій мірі лежить по моїй стороні, і власне не тільки як приватної особи, в якости якої я до сього дня виявляв Вам завжди моє глибоке поважання, але також і урядника Українського] Прав[ительст]ва, який не вважаючи на те довір’я, яким він — гадав — користується у Вас, не був ознайомлений з намірами Вашого інтерв’ю, а тому і не міг йому перешкодити, — сожаління, що Ваше Височество без усякого наміру, я в тому певний, зробили моєму Голові Держави та моєму Прав[ительст]ву таку величезну дипльоматичну та політичну неприємність.

Сердечно жаль мені, що зобов’язаний був написати Вашому Височеству цього листа; але я сказав в ньому лише правду, і тільки правду, цілком одверто, і зробити се мусів сьогодня, коли виникла така серіозна справа, тим більше, що я переконаний в тому, що коли Українці, котрі з презирством ставляться до внутрішньої анархії поміж урядовців та військових, такі українці напевне мусять поділять мої думки.

Зістаю з глибоким поважанням Вашому Височеству завжди відданий

Василько в[ласно] р[учно].

(Там само. — Арк. 248–250. Машинописна копія укр. м.).

Відень, 21 січня 1921 р

Ваше Височество!

Певно із-за поштового страйку одержав я Ваш лист-відповідь від 13-го б.м. тільки тепер.