Розділ «ДРУГА ГЛАВА»

Дуже цікаві документи, що відносяться до того часу. Шляхта зрозуміла, що справа небезпечна, і вжила заходів, щоб спинити цей рух. Шляхтичі з'їжджаються на повітові сейми на Волині і складають присягу, що не візьмуться ні за яке діло, доки не утихомирять козаків. Вони зупиняють між собою судові процеси і оголошують край на воєнному стані. Магнати Корецькі, Острозькі й інші збирають своє військо. Уряд у це діло не втручається, для уряду, очевидячки, це була несподіванка.

Кінчається цей рух так, як тоді кінчалися усі трудні кампанії - облогою. Вибравши зручне місце, слабша сторона окопується, а сильніша облягає її зі всіх боків і голодом примушує її здатись. Така облога і тут скоїлася біля містечка П'ятки (недалеко Житомира), де Косинсько-го обложили поляки, і він мусив піти на капітуляцію.

За чотири роки після того (1595) з'являється вже сильніше повстання Наливайка. Звичайно думають, що Наливайко був гетьманом; властиво ж він був репрезентантом цього неспокійного зборища слуг. Про Наливайка маємо ми вже більше історичних документів. Він був міщанином міста Сатанова, на Поділлі, Покинувши ремесло свого батька, він пристав до придворної міліції князя Острозького і незабаром став сотником. Мабуть, тут йому поміг брат його, отець Дам'ян, що був попом в одній Острозькій церкві. У Северина Наливайка не було ніякого серйозного політичного напряму, і він справляв тільки доручення свого князя. Так, коли князь Острозький ходив на Косинського, Наливайко був теж із ним. Чи він провинився перед князем, чи надокучив йому, тільки незабаром ми бачимо його вже ватажком волоцюг, що грабували на власну користь. У нього був добрий організаторський талант, і небавом ватага виросла численно, через те що перехожих людей було тоді багато. З такою ватагою Наливайко рушив на Семигородщину. Пограбувавши там, він повернувся додому. Другим разом він зі своєю ватагою йде вже по провінціях власної держави: через Волинь пробирається на Полісся, Білорусь і доходить до Могилева. Перші рухи Наливайка не мають ні політичного, ні народного характеру, це просто наслідок становища безземельних, бездольних людей. Року 1596-го, після цього білоруського походу Наливайко вертається знову на Поділля і зупиняється зимувати у Брацлавщині. Але уряд висилає проти нього регулярне військо, щоб угамувати його. Тоді Наливайко обертається до козаків. Старшим у козаків був того часу Григорій Лобода. Лобода не знав, що робити із Наливайком: чи йти з ним поруч, чи ні. Обставини, нарешті, примусили Лободу піти на згоду. Річ у тому, що він не був регулярним козацьким гетьманом. Ходу самої кампанії не будемо розказувати. Почалося з того, що Лобода з Наливайком одступали, а польське військо все наближалося до них. Тоді вони подалися на південь, на степи, і шукали оборони на Сулі. Біля Лубен, в урочищі Солонині їх настигло польське військо і обложило їх табір. Поляки примусили козаків здатися, і Наливайко з Лободою потерпіли кару на горло.

Порівнюючи ці дві революції, ми далеко вище ставимо першу через те, що другу заслонив елемент волоцюг. Тут були особисті причини невдоволення, і трудно відносити наливайківську революцію до справжнього народного діла.

Після цих двох невдалих козацьких рухів ми не бачимо деякий час народних повстань; зате проявляється інший протест. Тепер уже осередком руху стає Запорожжя.

Але треба зробити деякі уваги про обставини, що сприяли появі протесту. Однією з обставин, що зробила великий вплив на народ, була церковна унія (1596 р.). Здавалося б, що це питання чисто богословське, але ж воно стало страшенно осоружним народові. Річ тут у тім, що до унії церква була строго соборна, вільна, не підлягала жодному авторитетові. На собори допускали не тільки депутатів від духовенства, а й світських людей. Всі духовні особи, починаючи від попів, що їх вибирали парафіяни, і до архієреїв і митрополита, що їх вибирали помі-ні собори, залежали від виборів. Таким робом, духовенство було справді представником інтересів громади. Тим часом церковна унія вводила авторитет папи, владу однієї особи замість соборної. Тепер ієрархію призначають уже, а не вибирають. Це йшло насупротив народних звичаїв. Оцю сторону унії дуже добре зрозуміло суспільство і через те так проти неї обурилося: унія зачепила громадський устрій церкви. Після Наливайка виринає уперше причина до релігійної суперечки, а також і причина до переважно економічного перелому, який пережила Україна з кінцем XVI і з початком XVII ст.

Після Люблінської унії на Україні з'явився вільний шлях на вивіз хліба в німецькі землі. Разом із тим хліб страшенно піднявся в ціні і явився найдорожчим із продуктів, якими торгувала Польська держава. Найціннішими землями являються тепер замість лісових чорноземні степи. Через те шляхта кидається випрошувати собі у короля права на українські землі і займає їх.

Наскільки мало знали про ці землі у Варшаві, наведемо такий приклад. У самому кінці XVI і на початку XVII ст. долежено на сеймі, що на Україні є дві багаті землі, що звуться грунтами: уманським і звенигородським. Сейм вирядив комісію на чолі з Калиновським, щоб зробити опис цих земель. Державні власті не знали українських земель і через те робили часто помилки. Шляхта ж хитрощами захоплювала ці землі. Так, той самий Калиновський поїхав на Україну і доложив сеймові, що ці землі на Україні мають усього сім миль навкруги, що вони ні до чого не придатні, і таким робом випросив їх для себе. Потім уже виявилося, що ця земля займала два повіти нинішньої Київської губернії. Оце саме, що шляхтичі забирали собі землі на Україні, є головним робом і причина нового ворогування між козаками і поляками. Незнані люди з'являлися на Україну з пергаментами, підписаними королем, і доказували, що то їх земля, а селянам пропонували ставати їх кріпаками. Це не могло не викликати протесту козаків: козаки зараз же вступаються за селян. Спочатку з'являються малі протести. Та з часами протести становляться більш інтенсивними і доходять нарешті, починаючи з часів Конашевича-Сагайдачного, до величезних розмірів. Це й головний мотив козацьких повстань.