Розділ «Олександр Гогун, історик Як "народні месники" мстили народові: Про деякі особливості совєтського партизанського руху на території України в роки Другої світової війни»

"Дераженський район… Червоні часто нападають на село Руда-Красна, Жобринь, колонії Михайлівну та Перелисянку. Вони також грабують населення… Постійна група червоних у Цуманських селах за останній час загонами в 30 чоловік здійснює напади на населення […]

Людвипільський район…

Большевицькі банди часто нападають на села Хотинь, (не плутати з Катинню, де розстрілювали польських офіцерів, або Хатинню, яку зробили символом трагедії Білорусі — О. Ґ.), Бистричі, Великі Селища, Маренин, Більчаки, Устя, Поташня, Антолін і Білашівка. Вони спалюють господарства, грабують і спалюють людей (sic! — О. Ґ.).

Більшовицько-польські банди постійно дислокуються у селах Стара Гута, Новинив, Мачулянка, Граня, Глушків, Нова Гута та по всіх інших селах за рікою Случ, з яких нападають на наші села […]

На 1 грудня в районі налічується 18 спалених сіл, серед яких: 7 сіл спалено німцями, 9 — поляками, а два — червоними […]

Район Рокитно. На території діє потужна сила комуністів, які часто нападають на села, спалюють окремі господарства та вбивають людей… На села Карпилівку, Кисоричі, Дерть і Борове часто нападають комуністи з району Олевська, після чого грабують […]

19 листопада червоні партизани захопили села Тювковичі й Білу, селян вигнали з їхніх хат і зайняли помешкання […]

Район Дубовиця… У Карасині червоні знищили нашу (ОУН — О. Ґ.) мережу. Комуністичні банди часто нападають на села Берестя, Солець, Залужжя, Мар'янівка, Корпилівка, Рудна, Карасин, грабують населення […]

Червона банда знову пограбувала село Мар'янівку, в селі Залужне спалили хати наших людей, 2-х осіб вбили та забрали худобу […]

Район Володимирець…Большевицькі банди знаходяться поблизу села Хиночі. Крім місцевої банди, на села нападають кочові. Населення сильно пограбовано. З'являються заразні хвороби"26.

Жовтень-листопад 1943 p.:

"Район „Дунай"… На село Карпилівку напали вночі червоні банди, пограбували, спалили та вбили при цьому 183 наших селян… Село Дерть оточили, пограбували (забрали до 300 шт. худоби). Тут піймали одного селянина, посадили на могилу й підірвали її. З листопада знову напали на с. Борове, спалили господарства, які німці не встигли, та вбили 20 селян"27.

…У другому томі емігрантського видання "Літопис УПА", заснованого на документах українського націоналістичного підпілля, наводиться інформація про 29 українських сіл, частково чи повністю знищених червоними партизанами тільки на Поліссі та Волині за осінь 1943 року. (Це три з існуючих на той час 23-х областей УССР: Волинська, Рівненська, Житомирська). Села розташовані переважно на територіях, які межують з Білоруссю28. За той же період у тому ж регіоні, згідно з мапою у цьому томі, німці спалили 77 сіл.

Для ілюстрації партизанських свавіль наведемо розповідь мешканки Луцька Р. Сидорчук (1924 року народження), яка під час окупації проживала на Волині, у великому селі Стара Рафалівка Рівненської області. 13 жовтня 1943 року — саме в розпал війни між бандерівцями й комуністами — село було повністю знищене червоними партизанами. Проте репресії партизанів проти населення почалися ще до розгортання УПА, коли партизани почали тероризувати людей, насильно загнаних у колабораціоністську поліцію:

"Здебільшого ж німці наше містечко оминали. Вони в Новій Рафалівці (15 кілометрів від нас) стояли.

А в лісах навколо Старої Рафалівки невдовзі активізувалися червоні партизани. Вони базувалися десь поблизу сіл Галузії і Серхів Маневицького району. Часто навідувалися до нашого містечка. Називали себе партизанами Дяді Пєті (полков-ника Бринського — О. Ґ.), а ще — петрівцями. І спочатку ми дивилися на них, як на справжніх героїв. Адже проти якої сили-силенної стали на боротьбу…

…Бандерівців… ми… не бачили до 1943 року… Тому червоні партизани були єдиним об'єктом нашої уваги і нашого захвату. Ми зустрічались з ними, разом співали пісні, допомагали їм харчами…

Добрі наші стосунки з петрівцями завершились, як тільки вони ввійшли в силу. Почалося все з того, що партизани Дяді Пєті почали „чинити суд" над сім'ями, хлопці з яких і опинилися в шуцманах. Тоді з тієї ж причини вчинили дику розправу над сім'єю Пасевичів. У ній, крім старших, було двоє дівчат, хлопці — Миколай, Дмитро й Леонід, який служив у шуцманах. Миколу врятувало те, що він пішов у той вечір з дому. Йому дали після війни за брата 10 років. А старшого Пасевича вбили відразу. Пізніше на очах у матері зґвалтували старшу доньку Лізу. І всіх постріляли. У стару Пасевичиху Палажку, тобто в матір, яка на все це повинна була дивитися, стріляли тричі.

Проте доля розпорядилася так, що Пасевичиха якось вижила і прожила ще років зо 20. Розповідала, хто все це зробив. Так само розправилися вони з сім'єю Яновицької Марії, у якої тільки молод-ший син залишився, і з сім'єю Паламарчуків… Загалом дітей у сім'ї було семеро. Сини Іван (він пішов у шуцмани), Андрій, Георгій і доньки Надя, Клава, Юля, Віра.

Усіх Паламарчуків, крім Івана й Георгія, яких партизани не застали вдома, поставили на коліна й розстріляли. З Надією розправилися особливо жорстоко, її зґвалтували, викручували руки, катували. Клаву теж, перш ніж вбити, зґвалтували…