Розділ «VIII. Третє міністерство жидівських справ»

Один опізод у цій боротьбі Української Армії описує Ґумінер у своїй книзі: «Червоноармійці залишили Кам’янець. Це було у вересні 1920 р. Місцеве міщанське населення як жидівське, так і нежидівське ставилося на цей раз дуже вороже до більшовиків. І коли за кілька днів, по відступі більшовиків, появилися під містом українці, то вони вже не виказали жодного страху. Навпаки, усі вийшли на вулицю, жидівська громада вітала українські частини, представник «Цеїре-Ціон» виголосив привітальну промову. Не було жодних насильств; з провінції приходять заспокоюючі відомості; настрій скрізь урочистий. За кілька тижнів до Кам’янця прибув український уряд. Але якраз тоді почався наступ більшовицьких сил, і та коротка передишка нагло обірвалася». Відступ Армії УНР на Захід відбувся в середині листопада 1920 року.

Відходячи у листопаді 1920 р. в останній раз із Кам’янця, українці залишили жидівське населення у тяжко пригнобленому стані, оповідав Ґумінер. У жидівського населення не залишалося більше жодних ілюзій про те, що їх чекає з остаточним закріпленням совєтської влади. Жиди добре це знали з досвіду попередніх більшовицьких окупацій. «Вже самий характер вступу більшовиків до міста, пише Ґумінер, не віщував нічого доброго. Було чути також протижидівські вигуки. Вже в першу ніч було розграбовано багато будинків. Почали сипатися розпорядження про реєстрацію товарів, ремісничого знаряддя, музичних інструментів, меблів. А потім накази про передачу реєстрованого та всіх інших речей совєтським установам. Становище широких жидівських мас стало дуже тяжким. Відразу зникли майже всі жидівські джерела існування. 500–600 дрібних крамарів залишилося без нічого. Ремісники — без праці. Жидівські робітники, що працювали в цих ремісників як підручні — раптом стали безробітними. Інтелігенція, як лікарі, адвокати, інженери, вчителі — були мобілізовані. Ось в яких умовах мало жити жидівське населення. З дня на день ставало все гірше. Жиди почали масово тікати за кордон. Тікали всі: малий купець, крамар, ремісник, робітник, вчитель, адвокат, лікар, інженер. Тікали люди різних поглядів, навіть комуністи. Тікали до Галичини й Бесарабії. Нервове напруження було страшне: вистачало найменшої причини, щоб людина залишила все своє майно і в паніці залишала за собою ті 18–30 верст, що відділяли Україну від зовнішнього світу».[70]