Розділ «Старшинський корпус Української Армії у 1917–1924 рр»

Історію України викладав нам цивіль п. Садовський, соціальне його положення не пам’ятаю.

Викладав досить не зле, однак не вмів захоплювати своїми викладами авдіторію, тоді коли в цій царині якраз міг би й проявити себе. Однак з його лекцій при бажанні старшина міг почерпнути досить відомостей для ролі виховника в майбутньому. Граматику й мову (підручник 0. Курило) викладав, здається, він же.

Літературу викладав рухливий і енергійний пан-отець Юрій Жевченко, українець-ентузіяст, пізніший єпископ української автокефальної православної Церкви. Викладав уміло, захоплююче, зі знанням, але тої красномовності й удару, що були у підполковника Мазур-Ляхівського, він не посідав.

Як на лекціях мови, так і на лекціях літератури, старшини вправлялись в читанні.

Смішно виходило часами таке читання старшини-учня, який ніколи до того часу не мав спільного з українською мовою, але таких старшин у другім випуску Інструкторської Школи одначе був досить незначний відсоток; підкреслюю це для того, що українців у третьому випуску було вже в половину менше: за часів гетьманської влади зазначився вже приплив “малоросів”, “фахівців”, які мали бажання закінченням школи набути право на посади в армії. Тоді як перший, а рівно ж і другий випуски старшин-інструкторів складалися на 1/2 зі свідомого національно українського елементу, який ішов до армії виконувати тяжку відповідальну працю будівничих українського війська не хліба ради, а ради ідеї й переконань.

І не була це заслуга військового міністерства Центральної Ради, за якого почала Інструкторська Школа функціонувати. В такий спосіб українське безпартійне старшинство (далеко, нажаль, не все) здобувало собі право після ріжних митарств по штабам служити в рідному війську й працювати для відродження рідного краю.

Після лекційних годин Школа, як колишні “юнкера”, після хвилини перерви, ставала до муштрових навчань. Муштра відбувалась тут же недалеко на Звіринці, на ярах, які для цього якнайкраще надавалися. Сотні виходили в команді своїх кадрових старшин і провадили навчання. Починали з “азів”, бо з одиночного навчання й таким чином засвоювався український статут. Отже, приходилось вдруге, після кількох років фронту, кінчати старшинську школу; і наскільки лекції були часом приємні, так часом нудила й надокучала муштра <…>

Література за пан-отцем Жевченком цікавила елемент свідоміший національно; елементові “малоросійському”, який пізніше підніс голову (цей елемент чомусь був найгарячішим визнавцем гетьманату), цю дисципліну опанувати було дуже тяжко.

Якось лектор одного разу попередив, щоб старшини-учні перечитали уважніше “Гайдамаків” Т. Шевченка тому, що на днях маємо опрацювати на цю тему писемне завдання, яке він уважатиме, як підхід до іспитів з літератури. І справді незабаром пан-отець Жевченко запропонував клясі завдання на тему: “Велика руїна” на підставі “Гайдамаків” Т. Шевченка. Час на опрацювання теми дано дві години.

На “малоросів” прийшла тяжка година, однак їм, як міг, помагав пан-отець.

Для мене особисто це завдання було першою більшою практикою в українській мові, а тому я ним захопився; наслідком цього так поглибив тему, що закінчити завдання в час не міг і за згодою лектора закінчив по лекціях за умовою, що буду мати зменшену ноту.

За тиждень пан-отець приніс опрацювання теми і зачитав ліпший і гірший матеріал. На моє превелике задоволення ліпшим оказалось моє опрацювання, гіршим був “твір” одного з “малоросів”. Бідакові довго прийшлось бути предметом невинних, правда, товариських жартів, а прізвище “самоперпопера” за фабрикування ним особливої української мови так за ним до кінця курсу й залишилось»{151}.

Усього протягом 1918 р. школа встигла здійснити три випуски старшин. Перший із них, найбільший, почав свою роботу за часів Центральної Ради (наприкінці березня), а закінчив — при гетьмані П. П. Скоропадському (наприкінці травня). Під час Гетьманського перевороту начальник школи генерал Максимів особисто їздив до Скоропадського та переконав його, що школа — аполітичний військовий заклад, створений винятково для потреб Української армії. Однак на перший випуск старшин школи гетьман не прибув, і він відбувся без особливих урочистостей. Загалом зі складу школи було випущено 763 старшини 1-го випуску — до Волинського, Подільського та Київського корпусів — відповідно до плану, передбаченого ще військовим міністром Центральної Ради Олександром Жуковським.

Відповідно до знайденого в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України документа, за станом на 1 травня 1918 р. випускникам 1-го випуску надавалися такі вакансії{152}:

2-й випуск школи, в якому нараховувалося 283 старшини, відбувся б серпня 1918 р. Семен Левченко згодом писав:

«Другий випуск, відбувся урочисто — після муштрових, гімназичних вправ а також параду, які відбулися біля приміщення школи. Парад прийняв військовий міністр Олександр Рагоза. Кожний випускник отримав по 300 карбованців, потому всі були запрошені на гетьманський обід. Одночасно з полків почалися з’їзжатися старшини для навчання на черговому курсі, але це був виразно малоросійський елемент»{153}.

До спогадів Левченка додамо, що обід випускників школи у гетьманському палаці було знято на кіноплівку, нині відому й часто використовувану в різних документальних фільмах.

2-й випуск старшин було розподілено по частинах української армії таким чином:

— до III Херсонського корпусу — 55 старшин,

— до V Чернігівського корпусу — 58 старшин,