Цим наказом Олександр Жуковський відновлював старшинські ранги, скасовані Симоном Петлюрою та Миколою Поршем. Але тепер вони називалися так само, як посади, передбачені наказом Ч. 105 від 28 грудня 1917 р.
Після приходу до влади П. П. Скоропадського Українська армія деякий час користувалася рангами, введеними Олександром Жуківським, доки Військова Офіція (Військове міністерство) гетьмана не розробила нові ранги.
Військові та цивільні (для державних службовців) ранги були введені наказом Військової Офіції від 2 червня 1918 р.{101}:
Ранги підстаршин були такі:
бунчужний,
чотовий,
ройовий.
Ранги, введені 2 червня 1918 р., зберігалися до повалення Гетьманату.
У повстанських військах Директорії, а потім — Дієвій армії УНР, яка боролася зі Скоропадським, рангів тривалий час взагалі не існувало. Деякі частини (зокрема Запорізький корпус) застосовували старі гетьманські ранги, інші користувалися рангами часів Центральної Ради, а повстанці взагалі не використовували ніяких рангів.
У грудні 1918 р., на початку існування Дієвої армії УНР, питання рангів стояло дуже гостро, адже посади, що відповідали генеральським рангам, обіймали колишні прапорщики, лейтенанти та фенрихи австро-угорської армії і навіть — прості козаки. Разом з тим у військах Директорії залишався великий відсоток військових фахівців — колишніх генералів та полковників. Обидві категорії — старшин, що мали персональні військові ранги, та осіб, які обіймали посади, невідповідні їхнім рангам, треба було якось примирити.
Цьому прислужився наказ Військового міністерства УНР Ч. 28 від 8 січня 1919 р., яким у Дієвій армії вводилися «ранги по посадах». Таким чином, військові, що на момент виходу наказу не обіймали ніяких посад, але мали персональні ранги з російської або гетьманської армій, зберігали їх за собою (щоправда, з новими назвами). Особи, які обіймали відповідальні посади, але під час минулої служби отримали значно нижчі старшинські ранги, іменувалися за посадою, поки виконували відповідні обов’язки. По звільненні з високої посади вони знову користувалися тільки своїми попередніми військовими рангами.
Отже, 8 січня 1919 р. було введено такі «ранги по посадах»{102}:
Невдовзі, 9 квітня 1919 р., наказом Ч. 80 Головної команди військ УНР назви військових рангів було замінено{103}:
Присяга особового складу Дієвої армй УНР у Камянці-Подільському у вересні 1919 року (фото з приватної колекції)
військові ранги | цивільні ранги | |
отамани | Наказний Отаман | |
отаман корпусу | адміністративний отаман головного управління | |
отаман дивізії | адміністративний отаман управління | |
отаман бригади | адміністративний отаман | |
старшини | полковник | адміністративний полковник |
військовий старшина | адміністративний військовий старшина | |
курінний | адміністративний курінний | |
сотник | адміністративний сотник | |
хорунжий | адміністративний хорунжий | |
козаки | бунчужний | - |
чотовий | - | |
ройовий | - | |
назви рангів | їх російський відповідник | |
отамани | кошовий отаман | повний генерал |
отаман | генерал-майор та генерал-лейтенант | |
старшини | полковник | полковник |
осаул | підполковник | |
сотник | штабс-капітан від 2-х років, капітан | |
чотар | поручик, штабс-капітан до 2-х років | |
хорунжий | прапорщик, підпоручик | |
підстаршини | бунчужний | - |
чотовий | - | |
ройовий | - | |
козак | - |
Нова проблема виникла, коли після зміни службового становища чимала кількість «отаманів» та «полковників» — колишніх прапорщиків російської та фенрихів австро-угорської армії, створюючи дисциплінарну плутанину, вперто продовжували іменувати себе «отаманами» та «полковниками», хоч уже тривалий час не обіймали ніяких відповідальних посад. Щоб розв’язати її, у липні 1919 року було створено комісію з розробки правил і термінів проходження військової служби старшинами та козаками, а також із введення персональних військових рангів. Головою комісії призначено Михайла Омеляновича-Павленка{104}. Але, на жаль, через військово-політичні зміни ця комісія так і не закінчила своєї роботи — питання з персональними рангами та «рангами по посадах» залишилося відкритим.
Тільки 12 березня 1920 р., наказом Головного Отамана УНР Симона Петлюри, було введено остаточні персональні військові ранги:
військові | урядовці |
генерал-полковник | генеральний радник |
генерал-поручик | генеральний лавник |
генерал-хорунжий | генеральний ранговий |
полковник | радник |
підполковник | дорадчий |
сотник | адміністратор |
поручик | лавник |
хорунжий | ранговий |
підхорунжий | підранговий |
бунчужний | писар |
чотовий | канцелярист |
ройовий | підканцелярист |
гуртковий | муштровий служачий |
козак | немуштровий служачий |
Ці ранги надавалися українським воякам у жорсткій відповідності до їх попередніх рангів у російській чи австро-угорській арміях. У разі ж, коли старшини обіймали посади значно вищі за свої попередні ранги, вони отримували звання сотників, підполковників або полковників особливим розпорядженням Головного отамана.
Незважаючи на це, залишалася певна кількість вояків, які не хотіли відмовлятися від своїх колишніх «отаманських» найменувань. Щоб зупинити цю тенденцію, 29 серпня 1920 р. було видано категоричний наказ Головної Команди військ УНР Ч. 014, яким скасовувались усі без винятку підвищення, надані протягом 1918–1920 рр., насамперед отаманські{105}.
З учорашніх отаманів «по посадам» тільки один — Олександр Шаповал дістав ранг генерал-хорунжого. Інші, як Андрій Мельник та Євген Коновалець, дістали ранги полковників, Михайло Палій, Василь Бень і Федір Тимченко — підполковників, Агатон Добрянський — сотника. Про надання персональних військових рангів іншим колишнім отаманам — начальникам дивізій, корпусів тощо — відомостей не знайдено.
Масові підвищення до наступних рангів за бойові заслуги почалися в кінці липня 1920 р. Одними із перших наказом Ч. 1-а від 25 липня 1920 р. персональні ранги за відзначення у боях отримали: полковника — командир 7-ї бригади сотник Шандрук, підполковників — командир 20-го стрілецького куреня сотник Чміль, начальник штабу 3-ї Залізної дивізії сотник Яроцький і начальник штабу 7-ї бригади сотник Нізієнко. Цим же наказом 53 підстаршини за бойові заслуги були підвищені до першої старшинського рангу хорунжих. Із них 13 підстаршин належали до 1-го кінного полку Чорних Запорожців, 1 — до штабу Окремої кінної дивізії, 9 — до куреня Низових Запорожців 1-ї Запорізької дивізії, 7 — до Окремого кінно-гірського дивізіону, 2 — до штабу 2-ї Волинської дивізії, 3 — до 4-го Сірожупанного полку, 4 — до 5-го Чорноморського полку, 9 — до 2-го кінного полку ім. І. Мазепи, З — до 1-го кінного полку ім. М. Залізняка, 1 — до Окремої кінної сотні{106}.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Старшинський корпус Української Армії у 1917–1924 рр“ на сторінці 16. Приємного читання.