Розділ «Державницький чин Івана Виговського»

Обставини так якось щасливо склалися, що наші посли випередили прихід повстанських післанців, а ті, як тільки прийшли до Москви, їх зараз потайки скрито. Запитаний нашими послами московський Канцлер Алмазов заперечив, що вони вже прийшли, аж доки вони самі до всього не призналися, коли їх по дорозі наші переловили і розпізнали. Та це нічого не помогло перед задуманим москалями підступом. Наших послів відправлено без ніякої розради, а московський патріярх навіть вважав за негідне дати свою відповідь на листи Гетьмана. Навпаки, бунтівників обдарував Великий Князь нагородами і вони також дістали письма та перед тим уже ухвалені привілеї для Запоріжського Війська, що їх мали передати в руки Барабаша.

В тому часі воєводою в Путивлі був дуже розважний чоловік - Микола Олександрович Зюзін Палатинський, і він бачив, що справа йде поганим шляхом та що не добре трактується свобідний нарід, і тому він затримує тих повстанських послів та обіцює віддати їх нам, якщо Великий Князь на це погодиться. В міжчасі Пушкар, без відома Гетьмана, приймає в себе і відпускає майже щодня потайки московських послів. Візваний сімома листами Гетьмана відмовляється прийти до нього. Врешті і робить несподіваний напад на деякі військові частини Гетьмана, що переходили недалеко без ніякого ворожого задуму, і одних з них вбиває, а других змушує до втечі" (цит. за: Вісник Організації Оборони Чотирьох Свобід України (Нью-Йорк). - 1954.- Ч. 2–3. - С. 14).

З огляду на такий розвиток подій наприкінці листопада 1657 року гетьман змушений був звернути увагу царя на спроби заколоту, які організовував полтавський полковник Мартин Пушкар. У відповідь з Москви надійшов заспокійливий лист, у якому цар інформував гетьмана про те, що посилає свого боярина Богдана Хитрово до Переяслава, де на козацькій раді "о тех о всех делах, что ныне у вас в Войску Запорожском чинитца, учините успокоение, чтоб впредь межь вами, нашего царского величества верными подданными, православным народом, был совет и соединение, и бунтов и междоусобия не было" (Акты ЮЗР.- Т. 7.- С. 194).

Прибувши в Україну, Хитрово без відома гетьмана самочинно призначає раду в Переяславі на 25 січня (4 лютого) 1658 року, на яку від себе запрошує полковників.

Там, до речі, Виговського втретє обрано гетьманом. Незважаючи на те, що вибір нібито зміцнив становище Виговського, загроза домашньої війни з партією Пушкаря й Барабаша, яку підтримував московський канцлер Алмаз Іванов, була настільки ще реальною, що Виговський змушений був, як і передбачала Москва, піти на дуже значні уступки та прийняти, хоч і з застереженнями, нові "пункти", що їх привіз Хитрово.

Ці статті, як вважає Андрій Яковлів, є другим проектом договору, що його запропонував Виговському цар, торкалися вони питань переважно внутрішнього устрою України. Москва в цей час поставила собі за завдання пробити дорогу до внутрішньої автономії Української держави, її обмежити й підірвати. Деякі статті містили в собі заходи до знищення міжнародних зв'язків, здобутих Виговським, а саме - до розриву гарантійного договору з шведським королем, хоч він був спрямований проти Польщі, а не проти Москви. Нарешті, дуже важливий пункт про передачу Москві Бихова й Чауса, які піддалися були під владу гетьмана, чим Москва хотіла перешкодити розширенню державної території України.

Цар, зокрема, наказував:

1) оголосити його волю, щоб у Чернігові, Ніжині, Переяславі і по інших містах, "где пристойно", були воєводи й московські залоги. Мовляв, воєводи будуть городи (фортеці) будувати, відати "осадними" людьми і суд над ними чинити "вашим правом", а гетьман і полковники будуть мати юрисдикцію над козаками і суд по військовому праву чинитимуть, а в містах самоврядування покладається на війтів і бурмистрів.

2) Які побори були наперед цього - подимне та з оренд, і ті побори збирати в містах до царського скарбу й давати на військо, коли піде на службу, а також і московським залогам, що будуть при воєводах, та на військові видатки.

3) У такі міста й повіти білоруські, як Вільно, Троки, Орша, Мінськ, Борисів, Слонім, Волковиськ, Гродно, козакам "не ходити і жодних сварок не чинити, а мешкати по тих містах, які будуть призначені з царського наказу".

4) Щоб військо було готове по весні виступити проти поляків.

5) Коли до шведського короля послів ще не послано, то послати, щоб нахилити короля до миру з Москвою.

6) Щоб Бихів, який "здався на ім'я ц. в-ті", а також Чауси, що близько до Могильова, були передані московським воєводам, й козаки з них виведені.

7) Щоб були видані всі московські селяни-втікачі, що знайшли притулок у Стародубі й сіверських містах.

8) Щоб "француза", монаха Данила, який тепер скинув чернечу рясу, було віддано Москві, коли він появиться в Україні.

9) Щоб гетьман надалі не писався "вільним підданим", а просто "підданим", як писався Б. Хмельницький, та щоб у листах до хана гетьман іменував себе "підданим ц. в-ті" (Акты ЮЗР.- Т. 4.- С. 94–99).

На запропоновані статті Виговський дав листовну відповідь, яку й скріпив своїм підписом: гетьман буде карати на смерть козаків, які у містах, де будуть московські воєводи, заводитимуть сварки. До шведського короля послів ще не послано, а тепер по указу царя вишлють. Якщо король не піде на мир, то будуть проти нього воювати, в зв'язку з чим гетьман розішле універсали.

Щодо визначення міст для перебування московських воєвод, то Виговський зробив застереження, що, мовляв, про це все буде обговорено під час його перебування в Москві, куди він збирається.

Наведені вище застереження, на думку Андрія Яковліва, особливо останнє, власне кажучи, анулювали зроблену Виговським нібито згоду на прийняття козацькою старшиною кожної статті, ставлячи фактично їх під непевну умову приїзду до Москви й повторне обговорення.

Як відомо, Виговський до Москви не поїхав і таким чином ніякої угоди з Москвою не підписав. А на початку квітня 1658 року вислав до царя посольство в складі полковників Лісницького, Богуна та Бережецького. Їм було наказано вимагати, щоб з Москви вплинули на заколотників Пушкаря, Довгаля й інших, аби ті припинили бунт.