Розділ «Якби Україна знала...»

Та ще ті ж великі посли царського величества говорили: як обрано Яна Казимира на королівство, він присягав людям духовного і світського чину на тім, що йому в відносинах між різновірцями давати оборону і захист, самому ніяким чином за віру не тіснити і нікому того не допускати, а коли він тої своєї присяги не додержить, то він своїх підданих увільняє від всякої вірності й послушності, і розгрішення з того закляття свого не буде у нікого просити, і не прийме його. І він, Ян Казимир король, і пани-рада то все занедбали, згоди і посередництва відмовили, хочуть віру православну християнську викорінити, церкви Божі знищити, пішли на вас війною при самих же великих послах, а тих послів відправили з нічим.

І великий государ наш, бачивши з королівської сторони таку непоправність і прикрості, вічної згоди нарушення і на православну християнську віру та на святі Божі церкви гоніння і не хотячи того чути, щоб вам єдиновірним православним християнам бути в останнім знищенні, а церквам благочестивим в упущенні і нарузі від латинян, - велів прийняти під свою високу руку вас, гетьмана Богдана Хмельницького, і все Військо Запорозьке, з городами і землями, свобідних від підданства королеві, через переступлення ним присяги, і велів вам чинити поміч своїми государськими людьми проти кривоприсяжців і хотящих знищити християнську віру. Отже ти, гетьман Богдан Хмельницький, і все Військо Запорозьке, видівши до себе милість і жалування великого государя нашого, аби служилисьте йому і всякого добра хотіли і його милості були певні. А великий государ наш буде вас - тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке - держати в своїй милості і в обороні та охороні від неприятелів ваших".

І, вислухавши мови, гетьман, вся старшина і всякого стану люди за государську милість били чолом. З розправного двору гетьман поїхав з боярином Василем Васильовичем з товаришами каретою до соборної церкви Успіння Пречистої Богородиці.

Коли боярин Василь Бутурлін і гетьман Богдан Хмельницький прийшли до соборної церкви, там зустрів їх при вході переяславський протопоп Григорій і з усіх церков священики й диякони, з хрестами і кадилами, в ризах і проспівали: "Буде ім'я Господнє благословенне однині і довіку".

А як вступили до церкви, то архімандрит Прохор і протопоп Андреян і переяславський протопоп Григорій з усім освяченим собором, убравшися в ризи, хотіли почати слова присяги по служебнику, присланому до них від государя. Але тут сталося несподіване для московських послів: гетьман Богдан Хмельницький зажадав, щоб боярин Бутурлін з товаришами учинили присягу за государя, щоб йому, государеві, не видавать їх, Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке, польському королеві, за них стоять, вольностей не нарушать; хто які маєтності у себе мав, тому всьому бути по давньому - і щоб великий государ пожалував: велів дати свої грамоти на їх маєтності.

Бутурлін з своїми товаришами пробували говорити гетьманові, що в Московській державі давнішим великим государям нашим, царям і великим князям всієї Росії, присягали їх піддані, і великому государеві нашому вони присягають на те, щоб їм великому государеві нашому служити, старатись і щиро всякого добра хотіти. А такого, щоб за государя присягати, не бувало ніколи і надалі не буде: йому, гетьманові, і говорити про це не годилось, бо всякий підданий присягає свому государеві. Нехай вони, гетьман і все Військо Запорозьке, як почали великому государеві служити і про що били чолом, то й довели до кінця і присягли великому государеві по євангельській заповіді, без усякого сумніву. А великий государ буде їх держати в своїм милостивім жалуванні, в опіці, в обороні від неприятелів і в охороні, вольностей у них не відбере, і щодо маєтностей, хто чим володіє, великий государ їх пожалує - звелить володіти їм по-давньому.

Вислухавши ці слова, Богдан Хмельницький сказав, що він поговорить з полковниками і всіма людьми, які тепер при нім, гетьмані, і, вийшовши з церкви, пішов на подвір'я до переяславського полковника Павла Тетері, де говорив з полковниками і всіма людьми дуже довго. Згодом прислав до церкви полковників: переяславського Павла Тетерю та миргородського Григорія Сахновича, і ті говорили те ж саме, щоб московські посли присягли за свого государя.

Проте Бутурлін залишався на своєму: це діло непристойне, щоб присягати їм за государя, ніколи того не було звичаю, щоб за государів піддані присягали, а присягають піддані государеві. Полковники говорили, що польські королі підданим своїм завжди присягають. У відповідь на це московські посли казали: польські королі чинять присягу своїм підданим, того за взірець ставити не годиться, бо ті королі невірні і не самодержці, а в чому присягають, того ніколи не сповняють. А у попередніх великих государів, благочестивих царів і великих князів, всієї Росії самодержців, також і у великого государя нашого Олексія Михайловича того ніколи не бувало, щоб присягати за них, великих государів. Та й тепер гетьманові і їм, полковникам, говорити про це не годиться, бо государське слово змінне не буває.

Полковники казали бояринові з товаришами: гетьман і ми тому віримо, але козаки не вірять і хочуть, щоб вони їм присягли. На що Бутурлін відповів: "Великий государ наш задля православної християнської віри й святих Божих церков зволив прийняти їх під свою государеву високу руку по їх чолобиттю, і їм треба було пам'ятати государеву милість, великому государеві служити, старатись і всякого добра хотіти, щоб усе Військо Запорозьке до присяги привести, а коли якісь несвідомі люди говорять такі непристойні слова, невідповідні до такого великого діла, то їм треба було показати свою службу великому государеві і таких несвідомих людей в таких словах гамувати". З тим полковники пішли від них до гетьмана.

Після того прийшли до церкви гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, а з ними полковники, сотники, осавули, отамани й козаки. Гетьман і писар Іван Виговський і полковники сказали бояринові Василеві Васильовичу з товаришами, що вони у всім покладаються на государеву милість і готові по євангельській заповіді вчинити великому государеві присягу всією душею, і голови свої за государське многолітнє здоров'я складати раді. А про свої справи будуть вони, гетьман і все Військо Запорозьке, бити чолом великому государеві.

Того ж дня боярин Василь Бутурлін з товаришами привели під високу государеву руку гетьмана Богдана Хмельницького, писаря Івана Виговського, обозного, суддів і осавулів військових, полковників і все Військо Запорозьке. Гетьман Богдан Хмельницький, писар Іван Виговський, обозний, судді, осавули військові й полковники вчинили присягу государеві в тім, щоб їм з землями і городами бути під государевою високою рукою навіки невідступно.

А приводив до присяги по служебнику архімандрит Прохор. Слова присяги гетьман, писар, полковники й інша старшина говорили зі слізьми і обіцяли служити великому государеві Олексію Михайловичу, государині Марії Ілічні, благовірним царівнам і государським дітям, котрих Бог дасть государям, щиро добра хотіти і в усім бути в государевій волі без усякого сумніву, як то в присязі написано.

Учинивши присягу, гетьман з соборної церкви поїхав з боярином Василем Бутурліним каретою на розправний двір, а полковники і всякі люди йшли пішо. Там московські посли віддали гетьманові Богданові Хмельницькому государеве жалування: корогву, булаву, ферезію, шапку і соболі.

Писареві Іванові Виговському, полковникам, осавулам і обозному, що були тоді, царське жалування роздано згідно з указом. Гетьман, писар, полковники, обозний, судді, осавули військові і сотники його прийняли з радістю і били чолом за государеву ласку. Від розправного двору до свого двору гетьман Богдан Хмельницький велів государеве жалування - корогву - везти перед собою розгорнувши, а сам ішов за корогвою в государевім жалуванні - в ферезії й шапці, з булавою, пішо. І писар, полковники і багато всяких людей ішли за ним так само пішо до двору.

А присягу государеві з гетьманом і писарем вчинили судді, осавули військові, обозний і полковники.

Наступного дня боярин Бутурлін з товаришами були в соборній церкві, архімандрит з усім освяченим собором приводили до присяги сотників, осавулів, писарів, козаків і міщан. І решту полковників і всякої старшини і козаків, які перебували в Переяславі, міщан і всякого чину людей теж привели до присяги. А скільки людей приведено до присяги і хто саме, це поіменно записано докладно в книгах.

Ось так переповіли московські посли перебіг Переяславської ради (Воссоединение... - Т. X. - С. 215–234).