Розділ «Самі себе воювали»

Дізнавшись, що полтавський полковник Черняк, який прибув на Січ, агітував кримського хана проти запорожців, кошовий Гордієнко, покинувши раду, "бросяс за саблю, мало ево поранил в голову и мыслил срубить, ежели бы атаман куренной не ухватил за руку. Потом, ухватя железной пернач, тремя нападами, отдыхая, бил сколко хотел; збив с ног, лежачего, которого еще еле жива велел в железа заковать и насилу будет ли жив" (там само. - С. 609).

Зовсім іншою була реакція Запорозької Січі на звернення Івана Мазепи. Вона його повністю підтримала.

Зате старався Скоропадський. Коли прихильник Мазепи чигиринський сотник Невінчаний почав закликати місцеве населення допомагати запорожцям Гордієнка, Скоропадський призначає тутешнім полковником москвофіла Гната Ґалаґана.

Так, московські воєначальники в намаганні роз'єднати українство успішно використовували зрадливу козацьку старшину. Зокрема, фельдмаршал Б. Шеремєтьєв 14 березня 1709 року доповідав Петру І, що він намагається не допустити приєднання запорожців через Скоропадського і Апостола: "Господину гетману Скуропадскому и полковнику Миргороцкому чрез писма свои и нарочных посланных обьявляю, дабы они такожде к ним, запорожцем, посилали своих куриеров и чрез писма к нам совокупляли и развратные способи к неприятельськой стороне им показывали" (там само. - С. 778–779).

Зрештою, використавши зраду наказного полтавського полковника Ґалаґана, Москва зруйнувала Запорозьку Січ. У своєму листі до Петра І від 19 травня 1709 року Меншиков хвалився, що "живьем взято старшин и казаков с 300 человек, пушек, також и амуницыи взято в оном городе многое число, о чем еще за скоростию имянной росписи не прислано. А ис помянутых живьем взятых воров знатнейших велел я удержать, а протчих по достойности казнить й над Сечею прежней указ исполнить, також и все их места разорить, дабы оное изменческое гнездо искоренить" (там само. - С. 906).

Обраний після походу Гордієнка під Полтаву новий отаман Запорозької Січі Петро Сорочинський також виявився прибічником Мазепи. І вже 4 квітня 1709 року він виїхав на переговори з кримським ханом Девлет Гіреєм про спільні виступи проти російської армії, оскільки той ще в лютому через свого посланця обнадіював січовиків: якщо вони підуть воювати проти Москви, то і татари "з охотою рады то чинить" (Глаголева А. Русско-турецкие отношения перед Полтавским сражением // Полтава. Сборник статей. - М., 1959. - С. 138).

Звичайно, це було великою підтримкою для Мазепи. Щоправда, гіркоти додавали дії Скоропадського та Палія, котрі виступили прибічниками московського сатрапа, намагаючись догодити йому у знищенні свого, українського. Скоропадський, наприклад, писав 9 червня 1709 року до Петра І: "Со всеусердным прилежанием и радением то исполнити долженствуя и до предбудущего вашего царского пресветлого величества указу, когда и куда будет належало итти (оставя пехоту в ретранжаментах), готовым быти декляруючи всесмиренно, до стопы ног пресветлого монаршего маестату наипокорнейший мой отдаю поклон. Вашего царского пресветлого величества, всемилостивейшого моего царя и государя, верноподданный и наинижайший раб И. Скоропадский, гетман. Из обозу от Богачки 9 июня 1709 года" (Письма и бумаги ... - Т. IX. - Вып. 2. - С. 939).

І "наинижайшому рабу" Скоропадському доручають перед Полтавським боєм заблокувати по річці Пслу з'єднання Мазепи. І він старається, виставивши від Кременчука до Шишак тисячі козаків проти свого ще живого гетьмана*.

Свої ж не тільки обступали Мазепу збройною силою. Знаходилися зрадники, котрі вбивали і без ножа. Скажімо, колишній покойовий Мазепи Яків Поручка, котрий перейшов на бік Москви під селом Жуки 14 червня 1709 року, не тільки розповів про нестачу продовольства в українсько-шведському війську, а й "подтвержал, что естли от Кобеляку и Беликов так перенят будет путь, что провесть из оных невозможно будет хлеба, то вскоре войско шведское, а найпаче его адгеренты, для великой у себя в хлебе скудости от голоду пухнути и гинуть принуждены будут, понеже ниоткуда болше, кроме тех городков, хлеба оным (который дорого продается) не подвозят" (там само. - С. 933).

Тому Мазепа пророче скаже ще задовго до Полтавської битви: "Самі себе звоєвали..."

Зрозумівши те, що лише частина козацької старшини зрадила Мазепу, Петро І, аби не допустити приєднання до війни на боці України і Швеції кримського хана, не тільки підкупив оточення султана, яке відповідним чином вплинуло на Бахчисарай, але й пішов на дуже важкий для себе крок: на очах турецьких спостерігачів спалив узимку 1709 року в Таганрозі Азовську флотилію. Хотів переконати Османську Порту в мирних намірах Росії на півдні - тільки б не отримали підтримку козаки.