Розділ «Країна глибокого буріння. Як українці добували газ для СРСР»

Отже, в інтересах російських працюючих мас є знищення імперіалістичної побудови промисловості СРСР.

Такого знищення вимагають також справедливі інтереси поневолених народів в СРСР, які не можуть миритися з колоніальним становищем.

Ми ж не можемо допустити до того, щоб скарби української землі російсько-більшовицькі окупанти вивозили цілком за безцінь і тільки тому, що вони потрібні російській промисловості, свідомо розбудованій у безсировинних областях.

Ми не можемо погодитися з тим, щоб економіка України розбудовувалася однобічно (сільське господарство й видобувна промисловість), щоб Україна, маючи великі запаси всієї необхідної сировини, не мала розвинутих усіх галузей промисловості.

Ми не можемо дивитися на те, як мільйони українського народу вмирають від голоду тільки тому, що їх хліб загарбали кремлівські розбійники.

Ми не можемо допустити до того, щоб Україна і надалі залишилася базою сировини і ринком збуту для російської промисловості, джерелом збагачування класу більшовицьких вельмож.

І тому ми боремося за відділення України від Росії.

Таким чином, відокремлення України звернене не проти російського народу, а виключно проти російсько-більшовицьких імперіалістів, знищення яких є в інтересах російського народу.

Змагаючись за відокремлення України і перебудови СССР на незалежні держави всіх народів СССР, ми рівночасно прагнемо до якнайтіснішої співпраці в політичній, економічній і культурній галузях з російським народом.

Російський народ – наш безпосередній сусід, з ним у нас багато спільних інтересів, і співпраця наша може розвиватися дуже успішно, якщо буде вона будована не на імперіалістичних співвідношеннях, а на справжній дружбі і рівноправності.

Сьогодні більшовицькі імперіалісти широко кричать про т.зв. допомогу російського народу українському народові. Та це нітрохи не відповідає правді. Це – безсоромна брехня, і то брехня, так би мовити, подвійна.

По-перше, якщо йдеться про період царської Росії, то російський народ, російські народні маси не мали ніякого впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику царського уряду. Це дуже добре, краще може від інших, знають і самі більшовики.

Царський уряд правив Росією на основі самодержавства. Політика царського уряду в жодній мірі не відображала волі російського народу, оскільки цей народ був позбавлений усіх демократичних прав, оскільки в Росії не було ніяких демократичних інститутів.

Тому то політика царського уряду щодо України в жодній мірі не може вважатися політикою р о с і й с ь к о г о н а р о д у. В умовах царського самодержавства російські народні маси не мали ніякої змоги виявити своє справжнє становище щодо українського народу.

Оскільки більшовики сьогодні твердять інакше, то вони цим самим попадають у суперечність із своїм дотеперішнім становищем: вони заперечують ту істину, що в умовах царського самодержавства російський народ був позбавлений будь-яких політичних прав.

Так само, як в умовах царського самодержавства, російський народ не має ніякої змоги виявити свою волю і в умовах диктаторського, тоталітарного Радянського Союзу. Тому також і вся політика радянського уряду з українського питання не може вважатися за виявлення справжніх поглядів російських народних мас у цій справі.

По-друге, як політика російського царизму, так і політика московсько-більшовицьких імперіалістів щодо українського народу ніколи не була і не є політикою "допомоги" Україні, але політикою національного гніту і експлуатації України, політикою винищування українського народу, жорстокої розправи з його визвольними змаганнями.

Саме, на жаль, такий, а не інакший зміст російсько-українських відносин в минулому і сьогодні. Та за цю політику ми обвинувачуємо в першу чергу царських і більшовицьких імперіалістів, а не російський народ у цілому, не російські народні маси.

З прикрістю ми мусимо в цьому місці ствердити, що російський народ давав (і дає) з себе зробити знаряддя політики гноблення й експлуатації України в руках своїх імперіалістичних керівників.