Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Хоча гетьманові й цього разу вдалося уникнути викриття, справа Кочубея та Іскри дуже похитнула його впевненість. Мазепа був переконаний, що тепер цар його підозрює й лише чекає слушного моменту, щоб заарештувати. Тому він намагався будь-що уникнути з'єднання з царевим військом. Він навіть удав, що помирає. (Мазепа й справді був хворий, але не так серйозно, як удавав.)

Восени 1708 р. тиск на гетьмана далі наростав. Після того, як шведські і російські армії зійшлися в Україні, далі ухилятися стало неможливо. Коли 23 жовтня небіж гетьмана Андрій Войнаровський примчав, захекавшись, із російського табору ,й повідомив, що Меншиков із великими силами кавалерії йде на нього, Мазепа "зірвався як вихор". Зібравши всі наявні війська, він рушив до шведських позицій. Про смерть тепер було забуто.

Під час переговорів зі шведами Мазепа запевняв, що, з'єднуючись із Карлом XII, приведе з собою 30 тис. козаків. Проте коли настав вирішальний момент, гетьман мав у своєму, розпорядженні тільки сім тисяч. Решта військ за царевими наказами були розкидані по декількох фронтах. Залишивши три тисячі чоловік захищати свій улюблений Батурин, Мазепа вирушив до шведського табору лише з чотирма тисячами.

Перед самою зустріччю зі шведами гетьман вишикував козаків і вперше повідомив їх про свої наміри. У своїй промові Мазепа знову описав кривди, що їх завдала українцям Москва — обмеження козацьких прав і свобод, плани змінити козацький устрій і вигаданий план переселити українців за Волгу. Далі гетьман сказав, що "не знайшов іншого способу врятувати себе, як удатися до великодушності шведського короля. Він зобов'язується шанувати наші права та вольності і захищати їх від усіх тих, що на них зазіхають і далі зазіхатимуть. Браття! Настав наш час, скористаймося з нагоди, відомстімо москалям за їх довгочасне насильство над нами, за всі вчинені ними жорстокості й несправедливості, збережімо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі від їхніх зазіхань!".

Козаки відповіли мовчанкою, вони були зовсім спантеличені. Лаяти москалів і скаржитися на них було одне, але пристати до чужинців і до того ж "єретиків" — зовсім інше. Нараз стало очевидним, що успіх змови — її непогано пильнована таємність — був також її хибою: козаки та, як виявилося згодом, маси українців були зовсім не готові до такого радикального повороту подій. Хоча козаки пішли за гетьманом, вони зберігали вичікувальну поставу.

Якщо Карл XII і був розчарований невеликою кількістю козаків, що приєдналися до нього, він цього ніяк не виказав. Мазепу та інших козацьких достойників — більшість генеральної старшини й головних полковників — прийнято з належною повагою. На врочистій вечері шведські генерали й міністри юрмилися довкола славетного Мазепи. Гетьман, із його вишуканими манерами придворного європейського (польського) гатунку, справив на них велике враження. Шведські оглядачі зауважували, що, судячи зі стилю та змісту розмов, які велися латиною, гетьман був людиною неабиякої освіти та розуму. Карл XII міг утішати себе, що хоча він не здобув великого союзницького війська, зате матиме досвідченого радника й фахівця в українських і російських справах.

БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНУ

З "великим здивуванням" довідався Петро І про "вчинок нового Юди, Мазепи, який після двадцяти одного року вірності мені, вже стоячи однією ногою в могилі, став зрадником свого народу". Разом із шоком прийшла невідомість. Які масштаби повстання? Як реагуватимуть українські маси? Але й Мазепа також не був певний щодо підтримки. Про змову знала тільки генеральна старшина. Решта старшини й козаки не знали нічого. Ясно було одне: протягом найближчих місяців постава українського населення могла вирішити долю майбутнього зіткнення між росіянами та шведами.

ПЕРША РЕАКЦІЯ ПЕТРА І

 Росіяни оговталися швидко. Особливо ефективними були і швидкі й рішучі заходи Меншикова. Прибувши до Батурина і ще того самого дня, коли гетьман виїхав звідти, Меншиков! зрозумів, що сталося, й негайно наказав своїм військам штурмувати місто. Здобувши його після жорстокого двогодинного бою, Меншиков віддав наказ повністю зруйнувати ] місто й вирізати всіх його жителів. Знищено близько шести тисяч чоловіків, жінок і дітей. Доля Батурина справила бажане враження. Новина про Мазепин перехід на бік шведів ширилася Україною разом із жахливими розповідями про те, і що сталося в Батурині. Можливо, саме тоді багато можливих мазепинців переглянули своє рішення піти за гетьманом.

Коли після початкового замішання дещо прояснилося, Петро І зрозумів, що на бік ворога перейшло не так багато ] старшин, як він спершу боявся. Проте він послав в Україну десять драгунських полків. На відміну від залог, ці полки стояли серед козаків по селах. І перебували вони в країні] постійно. їхнім командирам надано право під приводом пошуку підривної діяльності та зради втручатися в місцеві справи й не зважати на козацьку владу.

За кілька тижнів по прибутті в Україну командири російських полків установили в країні режим терору. Конфіскації власності, допити, страти й заслання стали долею кожного, хто бодай найменшою мірою був пов'язаний із Мазепиною «зрадою», й навіть запідозрених у несхвальних висловлюваннях щодо царя. Справжніх чи підозрюваних мазепинців привозили до Лебедина, де їх допитували чиновники! спочатку Польової, а потім Посольської канцелярій « У Лебедині зібрано також родичів усіх відомих мазепинців; згодом їх вислано до Москви. Щоб заохотити донощиків, цар винагороджував їх землею заколотників, що втекли або були заарештовані. За місяць після Мазепиного відступництва терор повністю упокорив українське суспільство. Вже ніколи гетьман і його старшина не повстануть проти царя.

Але водночас із цими застрашувальними заходами цар застосовував до української еліти м'який підхід. Першого листопадового тижня Петро І наказав своїм командирам «полковників і старшину... якомога ласкавіше закликати й казати їм, аби вони негайно їхали, для обрання за правами та вольностями своїми вільними голосами нового гетьмана». 11 листопада в Глухові старшина обрала своїм гетьманом літнього стародубського полковника Івана Скоропадського. Цареві це не дуже сподобалося, оскільки Скоропадський був тісно пов'язаний із Мазепою, але, не бажаючи дратувати вірної старшини, він прийняв її вибір. Одначе відразу ж після перемоги під Полтавою старий спосіб нагляду над гетьманом за допомогою Малоросійського приказу було змінено. 29 липня 1709р. до гетьманського двору призначено постійного російського резидента (спочатку його названо міністром, аби додати йому більшої ваги в зносинах із гетьманом) . Перший резидент (стольник А. Ізмайлов) мав невеликий штат, під його командою перебували один, інколи два драгунські полки.

Ізмайлов привіз із собою два пакети інструкцій: офіційний і таємний. У першому з них резидентові наказувалося бути при Скоропадському «для своїх, Великого Государя, справ і порад... дивитися йому, Ближньому Стольнику, разом із Паном Гетьманом, щоб увесь Малоросійський край був у спокої і в покорі Великому Государеві». Крім того, Ізмайлов зобов'язувався пильно слідкувати за всіма зовнішніми контактами гетьмана, приймати разом із ним усіх посланців і листи з-за кордону, надсилати копії цих листів цареві й за жодних обставин не дозволяти гетьманові відповідати на ці листи без Царевих наказів. Тим часом у таємних інструкціях резидентові наказувалося «дивитися пильно, щоб як у ньому, Гетьмані, так і в старшині та в полковниках ніякої схильності до зради чи підбурювання народу... не було». Ізмайлову сказано, що в разі потреби він може використовувати російські полки в Україні на свій розсуд. Одначе тут ми випереджуємо плин подій. Зазначимо ще раз, що до Полтавської битви Петро І, караючи відкритих прихильників Мазепи, остерігався створили враження, що він планує обмежити українські права і привілеї.

ПРОПАГАНДИСТСЬКА ВІЙНА

 Обрання Скоропадського супроводжувалося двома майстерними пропагандистськими заходами. Якщо самого Мазепу не можна було покарати, то можна було принаймні очорнити його ім'я. З цією метою влаштовано дві церемонії. 5 листопада, перед виборами, Меншиков проволік зображення Мазепи вулицями Глухова до спеціально спорудженого ешафоту. Там він зачитав список гетьманових злочинів, зірвав із його зображення стрічку св. Андрія, після чого воно було повішене. Копіюючи західну практику заочної страти, Петро І хотів тим самим підкреслити жахливість злочину, вчиненого Мазепою проти свого суверена.

Церемонія, що відбулася відразу після виборів, справила на глибоко релігійні українські маси ще більше враження. Вона мала показати, що Мазепа вчинив гріх і супроти Бога. Цього разу були присутні Петро І і весь його почет. За спеціальним наказом царя скликано всіх українських прелатів. Після призначення Скоропадського все зібрання вирушило до церкви, де в ладановому тумані й під звуки похмурих гімнів тричі проголошено анафему імені Мазепи. Того, самого дня в Успенському соборі в Москві в присутності царевича Олексія та провідних бояр подібну церемонію провів Стефан Яворський, колись близький друг Мазепи, а тепер найвища церковна особа в країні.

Згадані церемонії мали великий розголос. Широкі маси українського населення долучилися до хору осуду, й протягом століть українські селяни не згадуватимуть імені Мазепи без епітета "проклятий".

До, під час і після глухівських подій Петро І видав низку відозв, що ганьбили Мазепу та його шведських і польських союзників. Вони відповіли тим самим. Коли взимку дещо сповільнилися військові операції, в Україні почалася інтенсивна "війна маніфестів".

Шведи до такого конфлікту приготувалися. Щоб видавати, як їх називали росіяни, "спокусливі листи до населення", вони привезли з собою друкарський верстат із кириличним шрифтом. Готувати маніфести було доручено Олафові Гемерліну, одному з королевих міністрів, колишньому професорові Дерптського університету, якого вважали фахівцем у східноєвропейських справах.