Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

В Мазепиній аргументації постійно повторювалися й наголошувалися певні фрази й ідеї: права та привілеї, зверхність, Що вільно вибирається й може бути скасована, і завжди питання про захист. Кожному, хто знайомий із середньовічними політичними теоріями, ці поняття видаються знайомими. Вони є складниками договірного принципу, найбільш звичного для європейського феодалізму регулятора політичних відносин між монархами та регіональними елітами. Досить пригадати основні елементи цього принципу, такого поширеного й такого важливого для європейської знаті XVIIст., аби побачити, як він збігається з Мазепиними аргументами.

Договірна домовленість була актом взаємного зобов'язання. Васал обіцяв своєму володареві покору, службу й вірність j в обмін на захист і пошанування привілеїв васала й традицій його країни. Якщо васал мав підстави вважати, що його володар порушує свої зобов'язання, він мав право (знамените jus resistendi) виступити проти нього на захист своїх інтересів. Отже, теоретично володар, як і васал, міг бути винен у невірності. По всій Європі наріжним каменем договірного принципу був законний і моральний авторитет — звичай. Німецьке Schwabenspiege, одне з первісних джерел звичаєвого права в Середньо-Східній Європі, дає точний виклад цього принципу: "Ми маємо служити нашим монархам, оскільки вони охороняють нас, але якщо вони більше не захищають нас, то ми більше не повинні їм служити". Мазепину позицію годі висловити точніше.

КОНТАКТИ МАЗЕПИ З ЛЕЩИНСЬКИМ І КАРЛОМ XII

 З плином війни можливість повернення поляків в Україну дедалі більше хвилювала козацький провід. Хоча поляків і роздирали внутрішні чвари, війна поставила їх у дуже сприятливе становище щодо українських земель, які вони втратили, але аж ніяк не забули. В разі тріумфу Петра І й короля Августа II цар майже напевне повернув би своїм польським союзникам бодай частину України. А якби перемогли Карл XII і Лещинський, поляки могли сподіватися повернути собі всю Україну. В кожному разі Військо Запорізьке програвало. До того ж шведи щораз глибше вторгалися в цареві володіння, й гетьмана також дуже турбувало те, що Україна може стати полем бою і зазнає страшного спустошення. Передбачаючи такий загрозливий розвиток подій, Мазепа почав роззиратися довкола в пошуках виходу з можливої скрути.

Саме бажання приготуватися до будь-яких випадковостей схилило гетьмана до порозуміння як із прошведськи, так і з проросійськи зорієнтованими поляками. З Августом II і особливо з його найсильнішим польським прихильником, коронним гетьманом Адамом Сенявським, Мазепа намагався встановити якнайсердечніші стосунки (водночас підбурюючи царя проти його польських союзників і перешкоджаючи їхньому поверненню на Правобережжя, втрачене поляками під час козацького повстання 1701р). Набагато ризикованішою була спроба знешкодити потенційну небезпеку перемоги Карла XII та Лещинського, оскільки це означало мати справу з найбільш грізним ворогом. Старий хитрий гетьман мусив застосувати весь свій дипломатичний досвід і хист, аби пройти неушкодженим поміж цими, як він часто казав, "Сціллою та Харібдою".

Очевидно, схожими були й думки Лещинського, оскільки саме він виявив ініціативу в установленні таємних зв'язків із гетьманом. Який то був би здобуток для маріонеткового короля, коли б йому вдалося перетягти Мазепу на шведський бік! Восени 1705р., коли гетьман стояв зі своїм військом у Замості, Лещинський послав до нього польського священика францішека Вольського з таємними пропозиціями. Гетьман допитав його наодинці, а тоді заарештував і передав російському командувачеві. На доказ своєї незмінної лояльності Мазепа послав ті пропозиції цареві. Тоді він іще не зазнавав такого відчаю, щоб клювати на першу-ліпшу наживку.

За рік по тому Лещинський зробив нову спробу, цього разу з більшим успіхом. Скориставшись умілим посередництвом княгині Анни Дольської, однієї з типових для тієї доби високородних інтриганок, польському королеві вдалося залучити гетьмана до обговорення конкретних пропозицій . Ця раптова зміна була великою мірою зумовлена успішним просуванням шведських військ, яке змушувало гетьмана розглядати можливість перемоги шведів дедалі поважніше. Сам Мазепа згодом пояснював близькому товаришеві, що він зважився на цей перший крок задля того, щоб Карл XII і Лещинський, "бачачи мою до себе прихильність, по-ворожому з нами не чинили і вогнем і мечем бідної України не спустошували" . Хоча в той час Мазепа ще діяв сам, не розкриваючи своїх планів, він обережно випробовував старшину щодо можливості порозуміння з "супротивною стороною". Майже всі головні урядовці цю ідею підтримали. Підбадьорений, але все ще тримаючи в таємниці від провідних діячів старшини свої контакти з Лещинським, Мазепа почав обговорювати з поляками умови, на яких він міг би перейти на їхній бік.

Оскільки переговори велися у великій таємниці й тому жодних документальних свідчень їхнього перебігу не залишилося, історикам довелося розшукувати розрізнені тогочасні матеріали, щоб з'ясувати позицію Мазепи в тому торзі. Від самого початку питання щодо планів, які виношував Мазепа, було сповнене суперечностей. Деякі сучасники твердили, що метою гетьмана було створення окремого українського князівства. Звертаючись до своїх офіцерів перед Полтавською битвою, Петро І заявив, що Карл XII і Лещинський прагнуть "відторгнути від Росії малоросійські народи та зробити князівство окремо під владою... Мазепи". Схожі твердження зустрічаються і в офіційному російському щоденнику подій 1708—1709рр. А один із Мазепиних полковників, Гнат Галаган, який лишився вірним цареві, згадував, що гетьман перейшов до ворога, "щоб відійти нам від Росії і бути під] Мазепиним управлінням, від усіх монархів вільним".і Петро І, а згодом і російські історики, щоб довести сута егоїстичні мотиви Мазепиного розриву з царем, наголошували, буцімто гетьман планував створити окреме князівство. Деякі українські історики також схилялися до думки, що метою Мазепи було створення окремого українського князівства, але їхнє тлумачення цього сепаратизму було зовсім іншим. Вони вбачали в цьому гетьманів патріотизм і бажання створити незалежну українську державу.

Більш поширене інше тлумачення, згідно з яким Мазепа мав здобути князівський титул, а Україна стала б третьою й рівноправною частиною польсько-литовської Речі Посполитої. Є чимало переконливих аргументів на користь цього тлумачення: таке розв'язання проблеми врегулювало б польсько-українські стосунки на користь обох сторін і не зачепило б соціально-економічних інтересів старшини; крім того, існував добре знаний прецедент Гадяцької угоди 1658 р.

Щойно про гетьманові зносини з Лещинським стало відомо, більшість сучасників також сприйняли їх як пошуки спілки України з Річчю Посполитою. Суперечачи власним твердженням, Петро І також звинувачував Мазепу в бажанні повернути українців у "польське рабство". Данило Апостол, один із провідних полковників і активних учасників змови, який згодом покаявся перед царем, розповідав, що гетьман "показав нам привілей короля Станіслава... Привілей той гарантував Україні вольності, як у Короні Польській та Великому Князівстві Литовському... Мазепі висловлено подяку за відгук той, який він писав до [польського] короля, піддаючи Україну під її владу, і всяких прав І вольностей, яких тільки могли б потребувати Україна і все Військо Запорозьке, нічого не відмовити обіцяно". Універсали щодо цього Лещинський таємно послав Мазепі 1707 р. для розгляду й розповсюдження в слушну годину. Це також спонукало полковників, на той час уже почасти поінформованих про переговори, зустрітися в Києві й таємно вивчити копію Гадяцької угоди, яку вони одержали з Печерської бібліотеки.

Чи уклав .Мазепа (або Лещинський), як твердять деякі історики, цю угоду з суто тактичних міркувань, не маючи наміру дотримуватися її по війні, ми ніколи не дізнаємося. Скажемо лише, що на той момент угода такого типу відповідала потребам обох сторін.

Порозуміння зі Станіславом проклало шлях Мазепиним контактам і з Карлом XII. У виданій після Полтавської битви відозві бажання гетьмана приєднатися до шведів описано як точне й пряме наслідування дій "хороброго гетьмана, славної пам'яті Богдана Хмельницького, який за допомогою... короля, Його Милості шведського, Карла Десятого... визволив з польського підданства військо Запорозьке і народ уярмлений і пригноблений малоросійський". Але цей Прецедент не був, звичайно, головною підставою прагнути безпосередніх контактів із Карлом XII. З огляду на панівне політичне й військове становище шведів, порозуміння з ними напевно мало б більше ваги, ніж із їхнім польським протеже. До того ж, усупереч обіцянкам короля та взаємним запевненням, і Лещинський, і Мазепа не повністю довіряли один одному. В цій ситуації схвалення Карлом XII угоди гетьмана з польським королем значно збільшило б імовірність того, що ця угода виконуватиметься. На початку контактів із Карлом XII Мазепа бачив його роль передусім як гаранта порозуміння, що його гетьман досяг із Лещинським.

Спочатку Карл XII не виказував великого інтересу до того, щоб стати таким гарантом, і навіть до налагодження зв'язків з українським гетьманом. Монарша солідарність утримувала молодого короля від зносин із васалом-дворушником. Але після того, як Лещинський уклав із гетьманом угоду, а шведи зіткнулися на півночі з великими труднощами, Карл XII поставився до Мазепиних пропозицій прихильніше.

Український історик Олександр Оглоблин запропонував досить оригінальне пояснення зростання інтересу шведів до Мазепи . Плани Карла XII полягали в тому, щоб позбавити трону Петра І, як це вже зроблено 1706р. з Августом II. Аби домогтися цього, шведський король потребував підтримки старої московської аристократії, відомої критичним ставленням до Петрового правління. Мазепа, пише Оглоблин, мав тісні зв'язки з цією аристократією, зокрема з боярином і фельдмаршалом Борисом Петровичем Шереметьєвим. Як уже згадувалося, саме він попередив гетьмана про махінації Меншикова та плани Петра І провести в Україні реформи. Співчуваючи Мазепі, Шереметьев якось зауважив: "Ми самі багато терпимо [від царя та Меншикова], але змушені мовчати". Можливо, саме ці настрої серед російських бояр спонукали прусського посла в Москві зазначити у своєму донесенні в січні 1709р., що цар "після несподіваного відступництва Мазепи почав сумніватись у вірності мало не всіх своїх бояр і князів".

Ще однією ланкою зв'язку гетьмана з традиціоналістськими критиками царя була його близька дружба з українськими церковниками, що посідали високі пости в Московщині, зокрема, митрополитом Ростовським Дмитром Тупталом, митрополитом Рязанським Стефаном Яворським й особливо з митрополитом Київським Йоасафом Кроковським, заарештованим згодом у зв'язку зі справою царевича Олексія. Хоча існує небагато конкретних свідчень дійсної співпраці між московськими й українськими захисниками старих порядків, ознаки на і кшталт тих, які вказав Оглоблин, наводять принаймні на думку, що вони симпатизували одні одним.

Серед істориків, що досліджували ці події, немає одностайності з приводу того, чи була до вступу шведів в Україну підписана офіційна угода між Мазепою та Карлом XII. Численні тогочасні джерела згадують якусь неофіційну домовленість між ними, у якій король пообіцяв зважати на українські інтереси. Єдине джерело, де чітко вказано на І існування такої угоди,— це документ під назвою "Вивід прав України" ("Deduction des droits de l'Ukraine"). Його опублікував 1925р. Ілько Борщак, відомий знавець того періоду, ідентифікувавши як меморандум, із яким 1712р. звернувся до європейських монархів Пилип Орлик. На думку дослідника, метою меморандуму було зміцнити претензії України на суверенітет. У ньому вміщено короткий виклад (із шести пунктів) угоди між Мазепою та Карлом XII, начебто підписаної 1708р. Пункти угоди такі:

    Україна має бути незалежною і вільною;

    шведський король зобов'язаний захищати країну від усіх її ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять гетьман і "стани";

    всі загарбані Росією землі, що колись належали "руському" народові, повинні бути повернені українському князівству;

    Мазепа має бути довічним князем України;