Навіщо автор підкреслює і деталізує це питання?
Аби ми зрозуміли, що в різні епохи, різні наші південні сусіди називали нас по–різному.
В часи давньогрецької держави греки величали наші племена та нашу державу — Скіфія (VII–III ст. до н. е.).
В часи давньоримської держави римляни називали нас сарматами, а державу Сарматія (III ст. до н. е. — III ст. н. е.). Хоча ніякої зміни населення на теренах України не відбулося. З появою Східно–Римської імперії українців стали величати слов’янами, а державу — Русь. Ми констатуємо ці істини для того, щоби не виникало найменшого сумніву щодо збереження праукраїнського етносу на українській землі станом на IX століття.
Звичайно, межуючи впродовж багатьох сотень років з тюркськими народами (печеніги, половці, кримські татари) слов’янський етнос зазнав відчутного впливу з їхнього боку, як і тюркські народи від слов’ян. Але то окреме питання. Бо як засвідчили давні джерела, русичі–українці продовжували мешкати на своїх дещо звужених теренах та сповідувати свою релігію.
Слід зазначити, що землі між Прутом і Дністром у давні часи теж належали руським племенам. І треба розуміти — ті землі належали саме уличам і тиверцям, бо інших слов’янських племен, які б мешкали між Дунаєм та Дністром, історія не знає. Ще візантійський імператор Костянтин Порфірородний (905–959) у своїх творах згадував слов’янські міста на Дністрі,такі як: Тунгате, Кракіакате, Салмакате, Сакакате, Гіаюкате та Аспро–Кастрон, тобто — Білий город (Білгород на Дністрі), біля яких існували переправи через річку.
«У всякому разі згадані імператором міста дуже вдало розташовані на річці, тим більше, що у двох перших, тобто Тунгате й Кракіакате (якщо відкинути закінчення…) легко можна вгадати Тигину (Бендери) й Сороки, біля котрих і сьогодні знаходяться головні переправи через Дністер» [7, с. 453].
Цікаво зазначити, що й на карті, виданій 1570 року в Антверпені Вацлавом Городецьким, на Дністрі позначені міста: Срока, Устя, Оригов, Тегиня, Тубарча, Тубарча й Білгород [83, с. 44–45].
А в «Книге Большому чертежу» зазначено таке: «А на Нестре град Нарока, от Устья 130 верст. А ниже Нароки 20 верст град Устья. А ниже Устьи 20 верст град Орыга. А ниже Орыги 20 верст град Тегиня. А ниже Тегини 20 верст град Туборча. А ниже Туборчи 20 верств “в старом чертиже подпись свалилася”» [21, с. 32].
Річка Дністер у всі віки не була роздільним кордоном слов’янських земель. Бо українці мешкають за Дністром і сьогодні. А знамениті шляхи сполучення через річку збереглись до сьогоднішнього часу. Подивімося на карту й переконаймося. Ось вони в новітньому звучанні:
1) Сороки — Ямпіль,
2) Резіна — Рибниця,
3) Криуляни — Дубоссари,
4) Бендери (Тигіна) — Тирасполь,
5) Паланка — Маяки,
6) Білгород — Овідіополь.
Не будемо вести мову про поселення Подільської землі, відомі з XII століття. Бо тільки на тій самій карті 1570 року позначені міста–фортеці: Полонне, Чуднів, Хмільник, Вінниця, Красилів, Смотрич, Кам’янець, Бакота, Сорока, Брацлав, двічі — Очаків, Білгород, Бар, Скала та інші.
«За Нестором два згаданих Слов’янських народи (уличі й тиверці. — В. Б.) мешкали в містах, яких за Географом Фавеннським, Тиверці мали 148, Уличі аж 318» [7, с. 452].
Тож, коли ми говоримо про землі України (Русі) далеких століть, не маємо права не згадати про Поділля. Як бачимо, то був надзвичайно великий та вагомий відтинок землі й населення нашого народу, нітрохи не менший Київщини, Волині чи Галичини. І немає жодного сумніву, що подільське слов’янське населення є складовою часткою русичів (українців). Хоча, звичайно, Поділля пройшло свій, особливий, шлях розвитку і не відразу увійшло до Великого Галицького князівства, як раніше — до складу Великого Київського князівства. Київським та Галицько–Волинським князям довелося ті землі и ті племена завойовувати, настільки вони були свободолюби.
Народ Поділля (раніше — Пониззя) зберігав свою історичну тяглість тисячоліттями. На теренах Подністров’я та Південного Побужжя виявлено сотні пам’яток Трипільської культури V–II тисячоліття до н. е., як зазначає історик І. В. Рибак:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Споконвічна земля» автора Белинский В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Праукраїна і праукраїнці“ на сторінці 18. Приємного читання.