Україна–Русь. Книга перша

Маємо наглядну картину фальсифікації та перекручування фіксованих подій української історії так званими українськими істориками–«одностайниками». Це дуже наглядний приклад українського наукового лакейства: «Чего изволите?»

У переліку міст–фортець князя Свидригайла чітко вказані окремі фортеці — Маяк і Караул. Українські лакеї московської імперії об’єднали два поселення–фортеці в одне: «Маяк–Каравул». Нехай свідома людина й не шукає зайвий раз ту фортецю «Каравул» на території Одеської області та не згадує про свого українського князя, який ту фортецю заснував. Звернімо увагу й на те, що у наведеному описі села Маяки жодним словом не згадується Русько–Литовська доба України XIV–XVI століть, немовби її не існувало. Бо наступний абзац після наведеного тексту уже розповідає нам, що «пониззя лівобережного Дністра перейшло до Росії». Отаке словоблуддя фахівці–професори видавали за правду. Тому й не дивно, що сьогоднішній мер Одеси поводиться як завойовник на чужій землі. Він не знає справжньої історії, він воліє знати московську фальшивку.

І хоча українські професори–«одностайники» чітко встановили 1421 рік як рік заснування фортеці Маяк на місці сучасного села Маяки, та жодним словом не згадали про її засновника — українського князя. Чого ще «изволите, господа московские национал–шовинисты?»

Чорногрод. Про це місто–фортецю в історичній науці, як російській, так і українській, згадок майже немає. Певно тому історик В. Михайловський у праці «Еластична спільнота…» свідомо допоміг своїм читачам визначитись із місцем розташування, навівши карту володінь князя Вітовта. Там місто Чорногрод розташоване на місці Овідіополя, на його сучасній території.

Послухаємо, що з цього приводу говорить «Історія міст і сіл УРСР. Одеська область»: «На території, де тепер Овідіополь, люди жили з давніх часів. Тут виявлено залишки 6 стародавніх поселень. Два з них існували в скіфські часи (IV–III століття до н. е.), два — в сарматські часи (II століття до н. е. — III століття н. е.). На двох останніх знайдено рештки черняхівської культури (III–V століття н. е.).

Виник населений пункт наприкінці XVIII століття. У 1795 році за указом Катерини II його назвали Овідіополем на честь римського поета Публія Овідія Назона (43 рік до н. е. — 18 рік н. е.), який нібито під час свого заслання перебував у даній місцевості» [98, с. 684].

Отож, у чергове бачимо, як московська фальш про вигаданого Овідія прикривала правду про українського князя Василя Красного — нащадка роду Галицьких. Російська більшовицька влада і в цьому випадку не дозволила довести українцям правду про життя їхніх предків у X–XVII століттях, перестрибнувши одразу до часів «Тамбовских мужиков» на українських землях.

Надзвичайно цікавий факт: вказавши на виявлені « 6 стародавніх поселень» на місці сучасного Овідіополя, українські професори навіть не зробили натяку на фортецю Чорногрод, засновану у 1421 році (XV століття) українським (руським) князем, яка належала до одного із стародавніх поселень. Отак писали!

Качебіїв. Дуже цікавим є свідчення про заснування у 1421 році фортеці Качебіїв. Звичайно, читачі розуміють, що мова йде про поселення–фортецю на місці сучасної Одеси. Послухаємо ще раз «Історію міст і сіл УРСР. Одеська область»:

«На території сучасного міста людина жила з найдавніших часів… На території міста знайдено римські монети (II століття н. е.). У III–V століттях тут існували численні поселення, де проживали і племена черняхівської (суто української. — В. Б.) культури… У кінці XIV — на початку XV століття… владу над Північно–Західним Причорномор’ям захопило велике князівство Литовське. Саме в цей час на місці сьогоднішньої Одеси виникло поселення Кочибеї (Коцюбіїв, Качикленов, Гаджибей). Перша згадка про нього належить до 1415 року, коли Кочибей був уже порівняно значним портом, звідки вивозилося зерно. На терені Кочибея був великий замок. Залишки його зберігалися до середини XVIII століття» [98, с. 85–86].

Отож українська культура була домінуючою на теренах сучасної Одеси ще у III–V століттях нашої ери. І то не дивно — скіфо–сарматська доба української історії нами висвітлена. Повторюватися не будемо. Зазначимо тільки: ніякої російської культури у ті часи на теренах сучасної Одеси не зафіксовано, навіть її складових частин: фінської та золотоординської (професор Г. В. Вернадський).

В історичній науці не існує свідчення про виникнення поселення Качибей на території сучасного міста Одеси у 1415 році. Це звичайна московська побрехенька з багатьох. Хоча, звичайно, ще з далеких античних часів (V–III століття до н. е.) морська бухта Одеси використовувалася давніми мореплавцями.

А от факт заснування фортеці та поселення Качебіїв (польське потрактування слова) засвідчено історичними документами.

І, як свідчить російська історія, той, модернізований турками замок, «зберігався до середини XVIII століття», поки за наказом імператриці Катерини II був зруйнований вщент. Катерина II не любила залишати нащадкам старі пам’ятки. Залишала тільки свої.

Перш ніж говорити про фортецю Караул, місце розташування якої свідомо приховали і Польська і Російська імперії, автор пропонує встановити, за якою логікою князь Василь Красний Острозький закладав попередні три поселення–фортеці на південних рубежах своїх володінь. Тим паче, що місця заснування фортець Маяк, Чорногрод і Качебіїв зафіксовані документами давньої історії.

Відомо, що фортеця Чорногрод перекривала доступ до входу в гирло річки Дністерта разом із Білгородом контролювали Дністровський лиман. На випадок, коли ворожі судна проривалися до Дністра, на його лівому березі була побудована фортеця Маяк. Вона контролювала рух суден по річці Дністер.

Щоби не дати можливість ворожим суднам використовувати сучасну Одеську морську бухту та перекрити можливий доступ ворожих сил зі сходу, була збудована фортеця–поселення Качебіїв.

Якщо глянемо на сучасну карту Української держави, на південно–західну її територію (в районі Дністровського лиману), то зрозуміємо, що, в першу чергу, вимагав захисту шлях можливого наступу по Дністровській косі на східно–дністровські землі.

Караул. Отож, фортеця Караул прикривала можливий напрям нападу з Дністровської косиі розташовувалася на початку, чи в кінці коси, в залежності від того, яке завдання мала. Мається на увазі Одеський відрізок коси. Для того, щоб визначити місце розташування фортеці Караул на косі, треба провести спеціальне археологічне дослідження. З часом українська влада мусить це зробити. Бо окупантам України було не до досліджень.

Балабки. Згадувані Балабки, скоріше за все, були звичайним поселенням усіх прийшлих із Кам’янця людей. «…Привел с собою 12 тысяч человек». На мою думку, ті 12 тисяч людей український князь Василь Красний привів із собою на постійне поселення.