Україна–Русь. Книга перша

«А на Нестре град Нарока, от устья 130 верст. А ниже Нароки 20 верст град Устья. А ниже Устьи 20 верст град Орыга. А ниже Орыги 20 верст град Тегиня. А ниже Тегини 20 верст град Туборча. А ниже Туборчи 20 верст…» [21, с. 32].

Ще з далеких скіфо–сарматських часів тут усе було пов’язано з обороною кордонів.

Тому не дивно, що й Василь Острозький використав напрацювання давніх предків. Усі існуючі лівобережні міста по річці Дністер були взяті під контроль, частково (при потребі) відбудовані та заселені військовим (козачим) людом. Тим більше, що значна частина людей Придністров’я ніколи й не полишала своїх земель у найтяжчі часи, переховуючись від загрози в лісах, в річкових плавнях та в берегових, скельних печерах. Іноді в такій печері переховувалося усе село. Автор особисто бачив такі печери.

Так відновився ланцюг порубіжних, придністровських міст від Чорного моря до Кам’янця — столиці Подільської землі, станом на 1421 рік. Ось їх перелік (хоча можуть бути й уточнення):

Кам’янець (на Смотричі) — Стара Ушиця — Могилів (Подільський) — Ямпіль — Кам’янка (сьогодні Молдова) — Рибниця — Дубоссари — Тираспіль — (Маяк, Чорногрод, Качебіїв, Караул).

За Російської імперії звертатися до нотаток Гілльбера де–Ланноа заборонялося: ми вже про те говорили. Тау далекій глибинці імперії, особливо в тих містах, де були відкриті університети, де постійно з’являлися освічені іноземці та де з’являлися потреба і можливість такого дослідження, російські націонал–шовіністи зіграли на випередження. Спочатку в Одесі (1852 рік), а потім у Києві (1873 рік) такі дослідження були опубліковані. І забуті! Що цікаво, надзвичайно значна подія Великого Литовсько–Руського князівства та всієї європейської історії була принизливо зведена до уточнення таких деталей як «зубы моржей», «утварь tasse», «город Козил», «Bacho — навоз» тощо.

А подорож «русского князя Гедигольда» із «12 тысячам человек и 4 тысячами повозок, нагруженных камнем и деревом», до берегів Чорного моря була зведена до вияснення питання: «На какой стороне Днестра была построена башня Гедигольдом…»?

Отож, згідно з імперськими дослідженнями, похід Василя Красного у 1421 році на березі Чорного моря звівся до побудови якоїсь нікому не потрібної вежі у поселенні Маяки за 30–40 кілометрів від Чорного моря.

Склалося враження, що дослідження вчинили не достойні науковці, а звичайні «деревенские парни во славу Отчизны».

Та вони виконали покладене на них завдання. У Російській імперії більше до цієї теми ніхто не звертався. Те, що російські націонал–шовіністи поставилися саме так до цього питання, подиву не викликає. Виникає питання — чому українські історики досі мовчать з цього приводу?

Якщо ж свідчення посла англійського та французького королів Гілльбера де–Ланноа до володарів східноєвропейських країн сприймати відповідально і серйозно, то й реакцію князя Вітовта на листи слід сприймати адекватно. Не могли відповідальні керівники Великого Литовсько–Руського князівства не подбати про південні кордони держави, очікуючи відповідних дій Османської імперії.

3. Про що йшла мова в листах англійського і французького королів до правителів східноєвропейських держав?

Частково відповідь на це питання дав сам посол, коли писав:

« 89. Тоже… (друга частина). Поэтому я продал моих лошадей и отыскал, в продолжение 9 дней, 4 галеры, пришедшие из Тана, и на них я отправился в г. Перу (поруч з м. Константинополем. — В. Б.) и Константинополь. В Константинополе я нашел старого императора Мануила и молодого императора, его сына. Им я представил драгоценности Английского короля, а также мирныя письма от королей Франции и Англии и исполнил свои посольские обязанности, возложенныя на меня двумя королями, коснувшись упомянутого мира, а также желания этих королей относительно того, чтобы дело соединения двух церквей, римской и греческой, двинуть вперед; по последнему поводу я провел у императора несколько дней в занятиях с папскими послами, бывшими там по этому делу..»[8, с. 44].

Як бачимо, в листах двох королів йшла мова про об’єднання церков — римської і константинопольської. Звичайно, королі в листах іншого не писали. Все інше передавалося словами посла. Гілльбер де–Ланноа пояснив свою місію ось такими словами: «…Я представил драгоценности Английского короля, а также мирные письма от королей Франции и Англии, и исполнил свои посольские обязанности».

Треба думати: умова об’єднання двох гілок християнської релігії — була передумовою надання воєнної допомоги Константинополю. Уже влітку 1421 року Папські посли кардинал де–Сент Анже та генерал ордену Францісканців Антон Массано, про яких говорив Гілльбер де–Ланноа, узгоджували в Константинополі умови приєднання того до Римського престолу.

Церква (Папа) та західно–європейські монархи діяли у 1421 році надзвичайно наполегливо і швидко: з одного боку — королівський посол Гілльбер де–Ланноа, з другого боку — Папський кардинал де–Сент Анже.

І якби майже не одночасна смерть англійського короля Генріха V 31 серпня 1422 року (у віці 35 років) та французького короля Карла VI 21 жовтня 1422 року, то ще невідомо, як би склалася історія Європи надалі.

Але історія не визнає слова « якби».

Вороги європейської злагоди і стабільності були й у ті часи.