Москва Ординська. Книга друга

Ми пам’ятаємо, що 1554 року, за свідченням російського академіка С. Гмеліна, стара велика Астрахань була московитами зруйнована вщент і, за наказом того ж Івана IV, почала будуватись на новому місці. За 15 років нова Астрахань тільки починала спинатись на ноги. Звичайно, у ній ніде було розмістити 17–ти сячний турецький гарнізон, а тим більше — 50–тисячне кримське військо. Ось чому було прийнято рішення — будувати ще одну Астрахань для постійного перебування турецького війська. Зверніть увагу, нове місто допомагала будувати Велика Ногайська Орда, яка прикочувала до берегів Волги.

Отож загальні військові сили, які могли завдати удару по московських, що сиділи в Астрахані, складали більше 200 тисяч.

Відчуваєте московську брехню про так звану «астраханську битву 1569 року»?

Як бачимо, московити зовсім не думали, що писали. У 1569 році московське астраханське військо було невід’ємною складовою частиною троїстого союзу — Османів, Криму та Москви.

Кримський хан досить хитро скористався астраханською турецькою невдачею, зваливши її на московитів та важкі умови. Певно, намагався вигородити пашу Касима. Мовляв, якби московити бажали, вони протягом 15 років могли побудувати приміщення не тільки для себе, але й для турків і кримських та тарів, враховуючи, що розмови про залучення Московії до війни з Персією точилися у Стамбулі постійно.

Саме про такий варіант свідчать подальші події. Ось вони:

1. Касим–пашу в Стамбулі не покарали за невдалий астраханський похід. Про що повідомив М. М. Карамзін у книзі. А Кримському ханові взагалі вдалося переконати султана в недоцільності повторення походу.

2. Кримському хану та Касим–Паші вдалося переконати Турецького султана в нелояльній поведінці Московського князя Івана IV до вказівок Османів. Про це свідчить надання дозволу Кримському ханові покарати Івана IV. Без дозволу Турецького султана Кримський хан Давлет–Гірей не міг завдати удару по Москві.

3. Удар Кримського хана стотисячною армадою у 1571 році по Москві. Хан давно був незадоволений вчинками Івана IV. Особливо зачепило рішення Івана IV (Грозного) проголосити себе царем, шо автоматично зрівнювало його із Кримським ханом за титулами.

Цього Давлет–Гірей допустити не міг.

2

Як писав М. М. Карамзін, «Следуя правилу не умножать врагов России (Московії. — В. Б.), Иоанн хотел отвратить новую, бесполезную войну с Султаном, коего добрая к нам приязнь могла обуздать Хана; для того (в 1570 году) дворянин Новосильцов ездил в Константинополь поздравить Селима с воцарением» [18, т. IX, с. 96].

Отож ніякої війни у 1569 році між Московією і Османською імперією не було. Московська вигадка про «славетну перемогу над турками під Астраханню» є звичайним «доважком брехні» російської історичної науки.

Але конфлікт через Астрахань виник. Турція і Крим зрозуміли поведінку московської влади: винищувати старі золотоордин ські центри (міста) і насаджувати свої — православні. Московії не було ніякої потреби знищувати стару Астрахань, де можна було розташувати не один десяток тисяч турецького війська в лояльному до нього мусульманському середовищі. Але стара Астрахань була вщент зруйнована, а мусульманське населення, переважно мангити, стало знову кочівниками. Нова Астрахань будувалась московитами на новому місці і, на початку, у ній не було місця для простого мусульманського люду.

І султан, і Кримський хан зрозуміли стратегічну лінію мос ковитів. Тому Іванові IV (Грозному), за словами того ж таки М. М. Карамзіна, було запропоновано або повернути Астрахань та Казань, «или того, чтобы Иоанн, владея ими, признал себя данником Оттоманской Империи» [18, т. IX, с. 96].

Тут скоріше мова йшла не про «данника Оттоманской Империи», а про васала,бо Москва на ті роки була «данником Крымского хана». М. М. Карамзін цю нісенітницю написав свідомо, аби збити нас. Скоріше за все, Московія не одразу погодилася стати «васалом Оттоманской Империи». Тому «…Хан, возбуждаемый Турками, готовится к войне с нами (московитами. — В. Б.)» [18, т. IX, с. 96].

Вже навесні 1571 року Кримський хан Девлет–Гірей завдав страшного удару по Московії. Звичайно, Девлет–Гірей виконував не тільки вказівку Стамбула, але й мав свої особисті відносини з Іваном IV (Грозним). Ми на це ще звернемо увагу.

«Хан, вооружив всех своих Улусников, тысяч сто или более, с необыкновенною скоростию вступил в южные пределы России (Московії. — В. Б.)… Хан обошел их (московитів на берегах Оки. — В. Б.) и другим путем приблизился к Серпухову, где был сам Иоанн с Опричниною. Требовалось решительности, великодушия; Царь бежал!.. В Коломну, оттуда в Слободу, мимо несчастной Москвы; из Слободы к Ярославлю, чтобы спастися от неприятеля, спастися от изменников: ибо ему казалось, что и Воеводы, и Россия выдают его Татарам!.. Мая 24, в праздник Вознесения, Хан подступил к Москве — и случилось, чего ожидать надлежало: он велел зажечь предместия… Небо омрачилось дымом; поднялся вихрь, и через несколько минут огненное, бурное море разлилось их конца в конец города с ужасным шумом и ревом… Народ, воины в беспамятстве искали спасения и гибли под развалинами пылающих зданий или в тесноте давили друг друга… В три часа не стало Москвы; ни посадов, ни Китая–города; уцелел один Кремль, где в церкви Успения Богоматери сидел Митрополит Кирилл с святынею и с казною… Людей погибло невероятное множество: более ста двадцати тысяч воинов и граждан, кроме жен, младенцев и жителей сельских, бежавших в Москву от неприятеля; а всех около осьмисот тысяч… Давлет–Гирей… привел в Тавриду более ста тысяч пленников» [18, т. IX, с. 97–98].

Після такого страшного удару Іван IV виконав усі вимоги і султана Турецького, і Кримського хана. Свідченням чого є швидкий відвід ханом свого війська. Зрозуміло, що втративши біля мільйона людей, Іван IV, при бажанні хана, міг позбутися й голови. Та, як бачимо, такої мети — усунути Івана IV від влади в Москві, Девлет–Гірей не мав, а це свідчить про те, що Московського князя тільки попереджали. І не більше!