Москва Ординська. Книга друга

Пам’ятаємо: коли в попередні часи тією землею управляли Великі Литовсько–Руські князі, подібні міграційні процеси мали постійне місце. З цього приводу уже наводився витяг з листа Кримського хана до Московського князя, де говорилося, як в раніші часи татарські (ширинські) князі разом зі своїми людьми вільно вибирали кому та де служити: Криму, Твері, Литві чи Москві.

Та не такою була Московія, щоби дозволити подібну вільність. Ще в ті часи московські князі старалися пов’язати людей докупи та примусити служити собі. А в часи Івана IV той примус набув всеохопного масштабу. Отримавши від Кримського хана ярлик на тимчасове управління «35–ю городами во главе с Одо евом», Московія почала міняти структуру суспільства тієї землі. І цьому явищу є теж свідчення у листах кримських ханів. Послухаємо лист Магмет–Гірея до Василя III, написаний у 1517 році:

«… Коли наш род был на Мещере, толды наших смел ли кто смотреть на Мещеру, ано из Мещеры люди шли к нам служити, и от нас в Мещеру. А ведь мы ведаем, что нынча на Мещере не человек, и людей в Мещере бесерменьи нет никого, ино не у кого жити, и то б брату моему великому князю внятны мои речи были…» [34, с 378].

Московські владоможці примусово вихрестили рештки мусульманського населення. Треба визнати, що більшість населення так званої «Західної Мещери» прийняло православне хрещення ще в часи Великого Литовсько–Руського князівства. Бо так легше було просуватися по щаблях державної служби. Але за литовських часів князі та люди, мусульманської віри до кінця XV століття в державі не переслідувалися, мали свої мечеті та відправляли релігійну службу.

Московія, як бачили з листа Кримського хана, уже до 1517 року вичавила з Мещери мусульманську релігію. Це зайвий раз засвідчує, що мова в листах кримських ханів йшла аж ніяк не про Касимов (Мещерський городок) та його землі (Касимовське царство), де панувала мусульманська віра. Мова йшла про іншу Мещеру, так звану «Татарську Мещеру», яка охоплювала землі «35–ти городов во главе с Одоевом».

Туди, на свої землі, татари продовжували ходити і в XVI, і в XVII століттях, аж поки не були повністю упокорені своїми союзниками —московитами.

Саме оці походи і зарахував професор О. А. Новосельський до відволікаючих татарських ударів по Московії, які не дозволили московитам ще у XVI столітті «вийти до Балтійського моря».

Ті походи (відвідини) абсолютно ніякої шкоди самому Московському князівству не завдавали і військовими походами не вважались. І то не особиста думка автора, так вважали майже всі російські науковці давніх часів. Що засвідчив особисто професор О. А. Новосельський, певно — не подумавши, чи, можливо, таким чином вказував шлях спростування відвертої брехні. У сталінські часи порядні люди саме так і робили.

Та після 1569 року відносини Московії з Османською імперією погіршились через Астрахань. Чим і скористався Кримський хан.

Ми пам’ятаємо: до середини XVI століття Османська імперія повністю завоювала Балкани, оволодівши 1521 року Белградом та розгромивши 1526 року угорців і чехів у Мохачській битві, в результаті чого Угорщина втратила значну частину королівства. На ті часи Османи уже володіли усім побережжям Чорного і Азовського морів, більшою частиною Кавказу та вели постійні війни з Персією (держава Сефевидів), яка володіла частиною Закавказзя, включно з сучасними містами — Дербент, Тбілісі, Єреван.

Османи вирішили нанести по Персії одночасно удари із заходу та півночі, для чого їм і потрібна була Астрахань. Але Кримський хан і Московський князь Іван IV зустріли пропозицію Османської імперії про концентрацію військ в Астрахані без ентузіазму. Вони боялися одночасної війни на двох фронтах: на заході — проти об’єднаної Речі Посполитої, на півдні — проти Персії. Особливо цього боялась Московія, бо вона, по суті, втрачала Астрахань і будь–який вплив на Велику та Малу Ногайські Орди. При цьому треба пам’ятати, що Мала Ногайська Орда, яка кочувала в Прикубанні та тримала свій центр в Азові, повністю орієнтувалася та покладалася на Османів і ставилася до Московії вороже від часів своєї появи.

Крим теж був не в захваті, що його люті вороги–мангити, із Великої Ногайської Орди, отримували прямий доступ до Османів.

І Москва, і Крим вичікували, що робитиме султан.

То значно пізніше «славетні московити» вигадали байку «про розгром турків під Астраханню». Так про ті події писав М. М. Карамзін на початку XIX століття:

«Не слушая возражений Хана (Кримського. — В. Б.), Селим (султан. — В. Б.) (весною 1569 года) прислал в Кафу 15000 спа гов, 2000 янычар и велел ее Паше, Касиму, идти к Переволоке, соединить Дон с Волгою, море Каспийское с Азовским… основать там крепость в ознаменование султанской Державы. 31 мая Паша выступил в поход; Хан (Кримський. — В. Б.) также, имея 50000 всадников… Донские козаки, испуганные слухом о походе султанского войска, скрылись в дальних степях, и суда 15 Августа благополучно достигли Переволоки. Тут началась работа жалкая и смешная: Касим велел рыть канал от Дона до Волги; увидев невозможность, велел тащить суда землею. Турки не хотели слушаться и говорили, что Паша безумствует… Хан советовал возвратиться… Паша усмирил войско; 2 Сентября отпустил пушки назад в Азов и с 12 легкими орудиями пошел к Астрахани, где жители готовились встретить его как избавителя…

16 сентября Паша и Хан стали ниже Астрахани, на Городище, где была, как вероятно, столица Казарская. Тут ждали их наши изменники Астраханские с судами и Ногаи с дружественными уверениями: Касим, велев Ногаям прикочевать к Волге, начал строить новую крепость на Городище, и Турки, к изумлению своему, узнали, что Паша намерен зимовать под Астраханью… Ропот обратился в мятеж, когда услышали турки, что Хан по совершении крепости должен возвратиться в Тавриду, они решительно объявили, что никто из них не останется зимовать… Еще Касим упорствовал, грозил: но вдруг 26 Сентября зажег сделанные им деревянные украплення и вместе с Ханом удалился от Астрахани…»[18, т. IX, с. 70–71].

Жодної сутички між московитами та Османами не відбулося. Турецький паша Касим не мав намірів брати штурмом надзвичайно маленьке містечко Астрахань, де сидів невеликий московський гарнізон. В цьому не було потреби. Пропоную проаналізувати текст М. М. Карамзіна, який ще на початку XIX століття пройшов потрійну цензуру. Хоча той текст дещо хвалькуватий, але жодним словом не згадує про «доблесну битву» московитів з турками. То вже брехня наступних поколінь великоросів.

Що ж відбувалося насправді?

Турецький султан, бажаючи з півночі нанести удар по персах та закріпити свою гегемонію в Середній Азії, дав наказ з’єднати каналом Дон з Волгою, аби наступного року направити до Астрахані велику військову армаду. Він наказав це вчинити своєму війську, бо Кримський хан вважав це неможливим і відмовляв султана від цього наміру ще в Стамбулі. Коли турецький паша Касим переконався, що будівництво каналу затягнеться на десятки років, він відправив кораблі з важкими гарматами назад у Ростов. Там дислокувався великий турецький гарнізон. Сам же на чолі свого 17–тисячного війська та 50–тисячного війська Кримського хана рушив до Астрахані.

Астрахань у 1569 році — невелике військове поселення, де був розташований московський гарнізон для залякування ногайських кочівників та подальшої московської експансії.