Москва Ординська. Книга друга

Отож, Москва зорієнтувалася швидко і перекинулась на бік сильнішого уже в 1686 році.

ІІ

ОНУК УЛУ–МУХАММЕДА — ВАСИЛЬ III

1

Ще за життя Івана III, у 1503 році, померла його дружина Софія Палеолог. Московський князь дуже боляче сприйняв смерть своєї дружини, яка по суті відкрила для Івана і Московії Європу та її культуру. Навіть Московська історіографія визнала великий вплив Софії на розвиток Московії. Послухаємо М. М. Карамзіна:

«Он лишился тогда супруги, хотя, может быть, и не имел особенной к ней горячности, но ум Софии в самых важных делах государственных, ее полезные советы и, наконец, долговременная свычка между ими сделала для него сию потерю столь чувствительною, что здоровье Иоанново, дотоле крепкое, расстроилось» [18, т. VI, с. 389].

Розвиток Московії відбувався б за іншим сценарієм, якби римський Першосвященик не визначив для Івана III дружини. Невідомо, було б то краще чи гірше для Московії та Європи. По смерті дружини Іван III написав заповіт, за яким влада після його кончини відходила до їхнього із Софією сина — Василя.

Так уперше в Московській державі без участі хана Золотої Орди син успадкував престол батька. Бо ще сам Іван III отримував московський князівський престол із рук колишнього царя Золотої Орди — Улу Мухаммеда.

Це треба завжди пам’ятати.

М. М. Карамзін про спадок Московського князівства (1505 рік) писав:

«Он (Іван III. — В. Б.) написав завещание… объявив старшего сына, Василия Иоанновича, преемником Монархии, Государем всей… (Московії. — В. Б.) и меньших его братьев.

Тут, в исчислении всех областей Васильевых, в первый раз упоминается о дикой Лапландии, далее сказано, что Старая Рязань и Перевитеск составляют уже достояние Государя Московского…; имеются также и все города, отнятые у Литвы; Мценск, Белев, Новосиль, Одоев, кроме Чернигова, Стародуба, Новогорода Северского, Рыльска, ибо тамошние Князья хотя и поддались Государю Московскому, но удержали право Владетельных. Другим сыновьям Иоанн дал богатые отчины: Юрию Д митров, Звенигород, Кашин, Рузу, Брянск, Серпейск; Дмитрию Углич, Хлепень, Рогачев, Зубцов, Опоки, Мещовск, Опаков, Мологу; Симеону Бежецкий Верх, Калугу, Козельск; Андрею Верею, Вышегород, Алексин… Старицу, Холм, Новый городок» [18, т. VI, с. 390].

Не дивуймося, коли М. М. Карамзін вживає словосполучення «Государь Московский» чи «Государь всей России», це звичайний прийом московитів приписувати собі велич та славу, коли її ще не було.

Але М. М. Карамзін, сам того не бажаючи, підтвердив лист хана Менглі–Гірея до Василя III про передачу його батькові «35 міст на чолі з Одоєвим».

Порівняймо з текстом М. М. Карамзіна московське трактування листа Кримського хана:

«Великия Орды великого царя Менгли–Гиреево царево слово Великому князю Василию Ивановичу… Тебе Василью Ивановичи) ведомо чиним того деля: область наша к нам тянет, Брянеск, Стародуб, Почап, Новый Городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ, те писанные восемь городов из старины наши были, а отцу твоему великому князю Ивану мы их дали…, взял Одоев в головах, тридцать и пять городов из старины деда нашего были, а й в дефтери посмотривувидаеш…» [34, с. 153–154].

Не будемо знову пояснювати методи московського фальшування та згадувати міста Тверського князівства, передані Кримським ханом Іванові III.

Про них говорилось в попередньому розділі. Поговоримо про отих «тридцать пять городов в головах с Одоевым». Що ж говорить про них Велика Радянська Енциклопедія?