Москва Ординська. Книга друга

Волость Мещерка у Коломны упоминается в завещании великого князя Московского Иоанна II… под 1356 г…По писцовым книгам XVII в. в Московском уезде было сельцо Мещереково, — в Коломенском уезде с. Мещериново, Мещериновская пустошь, Мещерка и т. д…» [43, с. 5].

Ще раз нагадуємо шановним читачам, що у Х–ХVІІ століттях племена Мещери, так московити прозвали тюркське плем’я Мішарів, розселялись від Калузької до Нижегородської губернії, захоплюючи частину — Тульської, Московської, Тверської, Пензенської, Тамбовської, Казанської, Симбірської тощо.

«Обе эти части Мещеры — восточная и западная — Соединялись между собою местностью теперешней северной части Пензенской губернии и южной частью Нижегородской губернии, тоже занятыми Мещерою (Мішарами. — В. Б.)» [43, с. 6].

І ще одне свідчення від професора М. І. Смірнова:

«Рубежей, или границ в современном значении слова, между Мещерой (Мішарами. — В. Б.), Мордвой, Мерей и др. не было, да и нужды в них не встречалось никакой. Черта, разграничивавшая народности, существовала главным образом в языке, да отчасти в бытовом отношении» [43, с. 4].

Московська так звана історична наука дозволяє вести мову про «Восточную Мещеру» і замовчує все, що стосується «Западной Мещеры». Бо коли в науковій думці запанує правда про тюрське плем’я Мішарів, яке в VIIІ–ХVІІ століттях мешкало на теренах давніх Тмутаракані та Мещери (у московській історії — Рязанське і Ростово–Суздальське князівства), то доведеться спростовувати не одну вигадку російської так званої історичної науки.

Є ще одне свідчення у російській історії, яке стверджує, що Кримський хан у своєму листі до Московського князя вів мову саме про «Західну Мещеру». Послухаємо:

«Возвращаясь из Турции, наш посол Михаил Иванович Алексеев, писал в Москву великому князю (в апреле 1514 г.): «провожали, государь, азовские татарове Камаль–бека посла Хенкерева да Дерть–Кульяка Бийсуф с товарищи, а сниматься им вверх Сосны… А поити им на села на две Зноби, а от Знобей на Росаднов, от Росадного на Войкино, от Войкина на Бологин, от Бологина к Бирину от Бирина к Хотешину на Северские села, в том и нас туда не вели… Да гордецкого татарина изымали да от меня его хоронили, а тот хочет их вести на Мещеру, да на Андреев Городок коней для татар Касылова городка, де их кони ходят…» [43, с. 34].

Як бачимо, азовські татари, направляючись до «Андреева Городка и Мещеры», вирушали чомусь не на Рязань та Касимов, як переконують російські історики, а прямували на Лівни, «верх р. Сосны», Орел, Одоєв, Мещовськ і т. д. Йшли до якоїсь іншої «Мещеры, де их кони ходят».

Заглянемо до Великої Радянської Енциклопедії (третє видання). У томі 9 на сторінці 380 надрукований матеріал «засечные черты», де московити розповідають, як у 16–17 століттях вони протистояли південним татарам, зокрема кримським та азовським. На карті«Большая засечная черта» між річкою Жіздрою та містом Мещовськ позначено велике так зване «Мещовское поле». А якщо згадаємо, що у ті роки місто Мещовськ на московських картах, за свідченням професора М. І. Смірнова, називалось Мещерським, то, звичайно, і поле носило ім’я — Мещерське. На тому Мещерському полі паслися та ходили татарські коні у 1414–1515 роках. Саме про ту Мещеру та ті «35 городов во главе с Одоевым» і вів розмову Кримський хан Менглі–Гірей у листі до Московського князя Василя III.

Згадаємо ще кілька міст із знаменитих « 35 городов во главе с Одоевом», на які Московія отримала ярлик від Кримського хана та беззаперечно приєднала протягом 1485–1515 років. Наводитимемо тільки ті міста, які офіційно визнає та вказує в Енциклопедії московська історична наука.

7. « Новосиль, город, центр Новосильского р(айо)на Орловской обл. РСФСР. Расположен на прав(ом) берегу р. Зуша (приток Оки)…В начале 14 в. центр удельного Новосильского княжества. В начале 15 в. захвачен Литвой, в конце века вновь вошел в состав Рус(ского) гос(ударст)ва. В 16 в. Н(овосиль) принадлежал к числу крепостей засечной черты» [2, т. 18, с. 81].

Звичайно, ніякого «Русского государства» в кінці XVстоліття не існувало. Так московська історія поширювала лженауку про свою державу. Але цікавим є той факт, що хоч таким чином мос ковити визнавали, що Новосільське князівство тільки «в конце 15 века» вперше увійшло до складу Московського.

8. « В. Мценск, город областного подчинения, центр Мцен ского р–на Орловской обл. РСФСР. Расположен на р. Зуша (приток Оки)… В 1320 присоединен к Литве, с нач(ала) 16 в(ека) — в составе Рус(ского) гос(ударст)ва» [2, т. 17, с. 150].

Навіть Велика Радянська Енциклопедія в другій половині XX століття на своїх сторінках допускала звичайне фальшування. Російські академіки знали, що в XV–XVI століттях жодне історичне джерело не називало Московську державу — російською, але спокійно насаджували цю фальшивку. В той час жодним словом не пояснюючи (а то ж Енциклопедія!!!), яким чином і по якому праву Новосіль та Мценськ «вошли в состав Русского государства». Приховуючи та спотворюючи факти, навіть не назвали рік загарбання тих міст — князівств. А правди, що і ці міста належали до Мещери татарського роду Ширинівчекати годі. Хоча, « при составлении Бархатной книги князья Мещерские были помещены в одной росписи с князьями Ширинскими, как происходящие от одного и того же корня(Новиков Н., Родословная книга князей и дворян российских, ч. II, М. 178, с. 345)» [34, с. 30].

9. « Брянск, город, центр Брянской обл. РСФСР… С 1252 — «стольный» город удельного Брянского княжества. В 1356 был захвачен литов(ским) кн(язем) Ольгердом и находился под властью Литвы и Польши. В 1500 войско Ивана III овладело Б(рянском) и он окончательно вошел в состав Моск(овского) гос(ударст)ва» [2, т. 4, с. 78].

Просимо звернути увагу й на цю цитату. Як хитро та витончено російські академіки і професори подали матеріал: здавалося би цілком достовірно. Московити закинули до фрази одне зайве слово « окончательно» і тим повністю сфальшували текст. Бо цим словом нав’язали нам думку, що Брянськ і до 1500 року якимось чином належав до Московії. В той час, коли Брянське князівство було створене ханом Батиєм у 1252 році і належало татарському (тюркському) роду Ширинів.

Одне випнули, а друге — приховали, і отримали звичайну фальшивку, яку автор називає — московською волохатою правдою.Російський історик М. М. Карамзін був дещо дипломатич нішим і називав такі явища «примесами лжи».

10. « Карачев, город, центр Карачевского р–на Брянской обл. РСФСР… С 1246 после нашествия татар К(арачев) — гл(авный) город особого удела… В кон(це) 15 в. К(арачаев) отдан вел(иким) кн(язем) литов(ским) Александром Симеону Иоанновичу Можайскому, который присягнул вел(икому) кн(язю) моск(овскому) Иоанну III…» [2, т.11, с. 401].

Ми назвали ще чотири міста із 35 (тридцяти п’яти), переданих Кримським ханом Менглі–Гіреєм Московському князеві Івану III, аби посилити Московію та зіштовхнути її з Великим Литовсько–Руським князівством.