Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

Однак навіть М. М. Карамзін у своїй «Історії» визнавав: «Новий Великий Князь мав не більше десяти років від роду» [41, том V, с. 128].

Тобто, згідно з законами Золотої Орди, Василь Темний в 1425 році стати московським князем не міг. Але, забрехавшись, московити відкритим текстом подібного сказати не могли, тому, як звичайно, пустилися в довге словоблуддя.

Хто бажає, може звернутися до М. М. Карамзіна і переконатися, як майстерно він це проробляє.

Тільки 1432 року два претенденти на московський княжий стіл — Юрій Дмитрович (брат померлого князя) і юний Василь (син померлого князя) — поїхали до хана Золотої Орди Улу–Мухаммеда.

Про це, зрештою, повідомляє й М. М. Карамзін. Послухаймо:

«Минуло близько шести років після укладення юним Василем миру з дядьком його, Юрієм; умова розв’язати суперечку про Велике Княжіння судом Ханським… Тоді Великий Князь запропонував дядькові їхати до Царя Махмета… Вони разом прибули в Улус Баскака Московського, Булата, друга Василевого й ворога Юрієвого [41, том V, с. 134–135].

М. М. Карамзін і далі нахабно бреше: начебто Василь уже став Великим князем за якомось там щучим велінням. Але чомусь їде навіть не до хана Улу–Мухаммеда, а тільки до «московського баскака Булата» вирішувати свою долю. Цікаво, що баскак Булат не дав згоди на поїздку до хана, тому обидва кандидати покірно чекали — майже цілий рік. Один — у Криму, а другий — у самого баскака. Так подає матеріал «співочий голос» величі Московії, пояснюючи це звичайними інтригами.

Але все виглядає значно простіше, якщо згадати про Ясу Чингісхана. Певно, на той час юному Василю ще не виповнилося 16 років. Та й московському баскакові Булату потрібно було приглянутися до молодика. Він не мав потреби поспішати з вирішенням цього питання.

Тільки в 1433 році хан Золотої Орди Улу–Мухаммед прийняв рішення призначити Василя Темного Великим московським князем. Послухаймо, як це відбувалося:

«Василь доводив своє право на престол… за яким син після батька, а не брат після брата мав успадковувати Велике Княжіння. Дядько… посилався на літописи і на заповіт Дмитрія Донського, де він (Юрій), у випадку смерті Василя Дмитровича, названий його спадкоємцем. Тут Боярин Московський Іоан став перед Махметом і сказав: «Царю Верховний! Благаю, дозволь мені, смиренному холопові, говорити за мого юного Князя. Юрій шукає Великого Княжіння за старими правами Російськими, а Государ (??? — В. Б.) наш — по твоїй милості, відаючи, що воно є твоїм Улусом: віддаси його, кому захочеш. Один вимагає, другий благає. Що значать літописи й мертві грамоти, де все залежить від волі Царської» [41 ьтом V, с. 135].

Йшов 1433 рік, і Московія була звичайним рядовим улусом Золотої Орди. Хто сьогодні може заперечити М. М. Карамзіну? Адже слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. І на другий безсумнівний чинник звертаю увагу: у 1433 році Московським улусом Золотої Орди беззастережно правив баскак Булат. Сидів, як нагадав М. М. Карамзін, «Баскак Московський у (своїм) Улусі», тобто в Москві, у Кремлівському палаці. Таким способом творилася російська брехня. У нашому випадку — через напівправду. Адже, сказавши про московського баскака, М. М. Карамзін промовчав про його Московський улус.

Маючи можливість вибору, хан Золотої Орди Улу–Мухаммед обрав Василя Темного. Таким чином було створено фундамент для виникнення «Шем’якиного заколоту» в Московії. Тому що Улу–Мухаммед порушив постанову, якою хан Тохтамиш у 1391 році, після знищення Бекбулата і його сподвижників, установив черговість правління Чингісидів у Московському улусі.

Князь–оглан Юрій Дмитрович був принижений і другим повелінням хана Улу–Мухаммеда. Послухаймо М. М. Карамзіна:

«Махмет оголосив Василя (Темного. — В. Б.) Великим Князем і велів Юрієві (Дмитровичу. — В. Б.) вести під ним коня: стародавній звичай Азіатський, яким позначалася влада… (одного. — В. Б.) над його підручними або залежними Князями» [41, том V, с. 136].

Я не став докопуватися, чому саме таке рішення в 1433 році прийняв хан Улу–Мухаммед. Це питання не входило до сфери мого дослідження. Мені лише хотілося показати повну взаємозалежність усіх подій, що далі сталися в Московії, з подіями, які відбувалися в Золотій Орді. Бо в єдиній державній системі все взаємозв’язано.

У Золотій Орді й після 1433 року тривала боротьба за владу. На її арену проти Улу–Мухаммеда висунувся Кичі–Мухаммед. Послухаймо російського історикам. Г. Сафаргалієва:

«Кичі–Мухаммед, син Тимур–хана, до цього перебував десь на сході й був проголошений ханом після вбивства Барака. «Мухаммед–Султан, син Тимур–Хана, сина Кутлук–Тимура, — пише Гаффарі, — за рішенням емірів сів після вбивства Барака на царство в 834 (19. IX 1430 — 8. Х 1431) р.»…Російські літописи відзначають появу Кичі–Мухаммеда в західному улусі навесні 1433 року, не вказують місця перебування його. Під час війни з Улук–Мухаммедом в 1437 р. він вирушив на захід з району Астрахані, яка вважалася «юртом Тимур–Кутлука», де він, мабуть, перебував у 1433–1437 рр.» [56, с. 237].

Не стану описувати весь хід боротьби двох гілок роду Чингісидів за владу в Золотій Орді. Лише зверну увагу, що князь Галицький (Галич–Мерський) Юрій Дмитрович загинув у 1434 році. А його сини Василь Косий і Дмитро Шем’яка відразу ж стали на бік Кичі–Мухаммеда, який оволодів столицею держави — Сараєм. Зрозуміло, Василь Темний вагався з вибором. І це цілком природно, бо новий цар держави міг і не підтвердити титул Великого князя.

Але не варто забувати про Улу–Мухаммеда, який спирався на війська свого роду. Програвши Кичі–Мухаммеду, він відступив на північний захід Золотої Орди й осів на зиму 1437–1438 року в місті Белеві. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва:

«Хан Улук–Мухаммед після вигнання його з Дешт–і-Кипчака зі своєю ордою пішов на північ і… осів у… місті Белеві, «зділа собі ледян град із ріки волочая товстий лід, і осипа снігом, і водою поляше» [56, с. 214].