TextBook Чому в цьому немає сумніву?
Як донесли арабські та перські історики, князь–оглан Бекбулат під час воєнного походу хана Тохтамиша в 1391 році «належав до почту хана» і командував лівим крилом військ. Тобто він мав у своєму розпорядженні не менше одного тумена і чин не нижчий від темника.
Згадайте велику Ясу Чингісхана. Згідно з Ясою, кожен вищий чин в армії надавався тільки по висхідній лінії. Десятникам присвоювали сотника, сотникам — тисячника, і тільки тисячник міг стати темником.
Хоча зрозуміло, що царевичі (оглани) осягали військову науку ще з юнацьких літ під пильним наглядом полководців. Так, хан Батий свій вишкіл проходив у знаменитого полководця Субедея.
Територія Тульського улусу була за розмірами не менша від «Мещерских володінь роду хана Бахмета». У п’ятдесяті роки XIV століття вона (територія) з південно–західного боку безпосередньо прилягала до Мещерського улусу роду Бахмета.
«Достатньо відкрити родовідні книги російського дворянства, щоб побачити… хто є хто в російської історії. Тюрків–кипчаків, які прийшли зі Степу, назвали руськими…
А родовідні книги невмолимі, вони нагадують, що, наприклад, рід Єрмолових іде від Арслан–Мурзи–Єрмола, який 1506 року приїхав… і Золотої Орди. Годунови — від мурзи Чета, який виїхав з Орди 1330 року… Голіцини, Куракіни, Дашкови, Булгакови, Суворови, Колокольцеви, Ушакови, Голєніщеви–Кутузови, Мусіни–Пушкіни, Тургенєви, Аксакови, Тараканови, Тімірязєви, Баранови, Карамзіни, Чаадаєви, десятки інших шляхетських родів і є нащадками половецьких ханів… тоді жителі Тульської, Тамбовської, Орловської та інших теперішніх «російських» областей називалися татарами… Хіба не цікаво, що старовинні цвинтарі у тій же Рязані, Орлі або Тулі досі називаються татарськими… Скільки ж брехні й таємниць в історії держави Російської» [25, с. 116].
Справді, скільки «доважків брехні»! Але, навіть згадуючи про татар Тули, Орла й Рязані, тюркський історик Мурад Аджієв намертво мовчить про подібних татар Москви, Володимира, Твері, Ярославля, Ростова, Суздаля тощо.
Про це й сьогодні говорити не дозволено!
3. Князі–Чингісиди улусів Мохші(Наровчата), Темникова, Хан–Кермана (Касимова).Йдеться про східні улуси «Залешанської землі». Хоча, цілком зрозуміло, що в ХIII–ХV століттях кожен удільний улус Золотої Орди мав конкретне ім’я.
Відчуваєте, який об’ємний історичний пласт московської історії ще належить дослідити історикам, у тому числі й українським? Не може світова спільнота приймати за істину історичний матеріал, переповнений обманом і брехнею.
Слухаймо далі про князів–огланів:
«Місто Наровчат–Мохші, розташоване на території володінь нащадків Бехана, відоме за монетами, які карбували від 1312 р., а місто Темников, яке виникло на місці перебування монгольського темника–десятитисячника, що належав до нащадків Бехана, очевидно, бере свій початок з 1257–59 рр… Отже, Бехан міг володіти… (тією частиною ростово–суздальської землі. — В. Б.) “владою Золотої Орди царя Батия”» [56, с. 95].
Східні краї «Залешанської землі» ще з часів хана Батия були передані у володіння Чингісидам. Кожен ханський нащадок, який отримував у володіння якісь землі, одразу ж заселяв їх своїм родом, управляючи землею та її аборигенами, а все чоловіче населення від часу завоювання зводив у десятки, сотні, тисячі.
Про це кажуть не лише російські професори (М. І. Березін, А. К. Казем–Бек та ін.), а й вірменський священик XIII століття Кіракос. Послухаймо:
«І подався кожний (князь–оглан. — В. Б.) у свій отриманий уділ разом із жінками, дітьми й усім обозом війська свого. Облаштовувалися преспокійно, і стали верблюди та худоба їхня оскверняти й пожирати всяку зелень, що там росла» [94, с. 155].
Подібних свідчень можна наводити чимало.
Послухаймо знову російського історика:
«У фондах колишнього Саровского монастиря… є родовід татарських князів: Сеїд–Ахметових, Адашевих, Кудашевих, Тенішевих і Янгаличевих, які походили від татарського князя Бехана «із Золотої Орди», котрий «владою Золотої Орди володів багатьма навколишніми містами та іншими станищами татарськими й мордовськими»… Відтоді їхні нащадки — Сеїд–Ахметови, Адашеви, Кудашеви та ін. “стали володіти вотчинами і землями й оселилися по різних місцях”» [56, с. 95].
Як вам такі свідчення?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Моксель, або Московія. Книга трейтя» автора Білінський В.Б. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Московський улус Орди“ на сторінці 49. Приємного читання.