Моксель, або Московія. Книга друга

— у Костромській губернії знайдено кремнієві ножі, стріли "і навіть знаряддя, які слугували для полірування кості або дерева";

— у Рязанській губернії знайдено в курганах кам’яні леза від сокир, бойовий молот і багато інших предметів;

— у Московській губернії була знайдена кам’яна сокира, кам’яний молот, наконечники стріл та інше;

— "на правому високому березі річки Нерль, за селом Петраїха, знайдено молот чи сокиру із зеленуватого каменю, начебто змійовика";

— "базальтова сокира, чи молот, відритий був у Городку на Сарі... біля того місця, де він знайдений, лежало кілька десятків туркестанських монет, карбованих у Бухарі в першій половині XI століття";

— "кремінний бурав, або клин, знайдений K. М. Тихонравовим під час розкопок городища "Курмиш", біля села Доброго на Клязьмі" [4, с. 93].

Як бачимо, всі зазначені кам’яні знаряддя праці вживалися мерянаминарівні з подібними залізними ще в XI столітті. Вірогідно, кам’яні знаряддя праці мерянивиготовляли самі, а залізні — купували. Не думаю, що в XI столітті мерянивміли обробляти метал. Одночасно цей факт свідчить про два важливі явища: перше — мерянипід ту пору були значно слабше розвинуті за своїх сусідів — волзьких булгар і київських слов’ян, і, друге: вони за рівнем життя були значно бідніші за сусідів. І неважливо, чи самі меряни виготовляли в ті часи залізні знаряддя праці, чи купували в сусідів. Обидва варіанти не свідчать на користь цього народу.

Бо навіть у ті часи перевага залізного знаряддя праці була очевидною.

Мушу відзначити: О. С. Уваров заперечував, що наявність кам’яних знарядь праці в X—XII століттях у мерянсвідчила про низький щабель їхнього розвитку. Що цілком зрозуміло. О. С. Уваров не допускав навіть думки, що предки московитів у X—XII століттях стояли значно нижче у своєму розвитку порівняно з булгарами і слов’янами. Подібна точка зору нехай буде на совісті вченого.

Дуже важко судити про житла мерянтого часу. І граф Уваров чесно зізнається: "Хоча ми достовірно знаємо, судячи зі цвинтарів, біля яких рік або яких озер селилися Меряни,яким чином вони обирали височини для поселень, де розташовували городища; але все-таки ми не знайшли при розкопці цих місцевостей, ніяких слідів їхніх жител, а тому повинні задовольнятися самими лише здогадами й тими скупими вказівками, які почасти зустрічаються в деяких письменників і почасти пояснюються знахідками, зробленими в курганах... У стародавні часи городища були населені й становили первісний центр осілості для майбутніх міст... Із усього цього можна зробити висновок, що внутрішня частина городищ була зайнята житлами; але якого вони були роду, чи були це землянки, чи дерев’яні будівлі, — ми нічого сутнього не знаємо. Розкопуючи самі городища, ми знаходимо лише купи вугілля, безліч розбитих черепків і деякі сліди прогнилого дерева..." [4, с. 94].

А далі О. С. Уваров посилається на "русів". Мовляв, у ті часи волзькі булгари знали київських русів, а ті для житла зводили дерев’яні будинки, отож і мерянимали такі ж. Я не буду пояснювати, чому подібні твердження некоректні. Адже ті ж волзькі булгари чудово знали й мерян.І цілком зрозуміло, знали, в яких помешканнях проживали меряни.

Хочу тільки нагадати: навіть значно пізніше, у 1253 році, Вільгельм де Рубрук стверджував, що в країні Моксель, у її народу, не існувало великих міст, а проживали вони в лісових хатинах. Тобто житло було найпростішим. Швидше за все, мерянив IX—XIII століттях жили у звичайних примітивних землянках, закопуючись на зиму глибоко в землю, ховаючись від зимової холоднечі. А свої городища-стійбища обсипали земляним валом, щоб захиститися від звірини. Тому й залишилося дуже мало слідів від мерянськихжител IX—ХЇІ століть.

До речі, цю думку надалі підтвердив сам О. С. Уваров:

"Ібн-Даста розповідає, що "холод у їхній країні буває настільки сильний, що кожен із них викопує собі в землі щось на кшталт льоху, до якого прилаштовує дерев’яний гострий дах, на подобу... християнської церкви, і на дах накладає землю. У такі льохи переселяються з усім сімейством і, взявши трохи дров та каміння, запалюють вогонь і розжарюють каміння на вогні... У такому житлі залишаються до весни" [4, с. 94—95].

Тобто мерянив ті часи не користувалися печами, не знали, як їх будувати і як відводити дим з жител. Користувалися звичайними багаттями. Однак уже в IX—XII століттях у своїх житлах улаштовували двері й закривали їх на ключ. І це природно — побоювалися крупного звіра. Середовище підказувало умови життя.

Про наявність у меряндверей, замків і ключів підтвердили курганні розкопки. Послухаємо археолога:

"Ключі трапляються майже у всіх могилах, як жіночих, так і чоловічих... Очевидно, Мерянимали звичай постійно носити ключ при собі, може, від головних дверей, а тому з померлим хазяїном або хазяйкою клали в могилу й ключ, який вони при собі носили. Цікаво, що ключ клали не лише в могилу з похованим тілом, але також і біля горщика, що містив попіл спаленого трупа..." [4, с. 97].

Однак повернімося до слова "городище". Усі виявлені городища мерян,тобто їхні давні поселення, завжди були поруч із курганами — місцями поховання покійників. Це підтверджено археологічними розкопками. Ось що пише з цього приводу О. С. Уваров:

"Перелічуючи найдавніші поселення Мерянськогонароду, ми згадували також про городища.., вважаючи Меряннайдавнішими осілими мешканцями цих країв... Зауважимо, що городища майже завжди розташовані поблизу мерянськихкурганів найдавнішої епохи. Ми думаємо, що можна причислити ці городища до пам’яток того ж народу. Навіть більше, знайдені в городищах залізні предмети незаперечно відносять ці насипи до епохи залізного віку, отже, уже до того часу, коли ці місцевості зайняті були Мерянськимплем’ям" [4, с. 47].

Інакше кажучи, сама назва селища Городище, Городок, Городець, Городилово є прямим свідченням проживання там мерянськогоетносу.