Моксель, або Московія. Книга друга

"У Меряніснував загальний звичай ховати небіжчиків обличчям на схід, і лише вкрай рідко зустрічаються винятки із цього правила... Але... правила допускали різноманітне розташування рук. В одній і тій же групі курганів, що належать до одного часу, ми зустрічаємо кістяки у чотирьох різних положеннях: 1) з обома простягненими руками, 2) із правою рукою простягнутою, а лівою покладеною на грудях, 3) із лівою — простягнутою, а правою покладеною на грудях, і, нарешті, 4) з обома руками, схрещеними на грудях.

Усі чотири способи розташування рук зустрічаються в найдавніших Мерянськихцвинтарях (як у Веськово)...

У головах і в ногах покійника зазвичай ставили глиняний горщик, імовірно зі стравами або з жертвоприношеннями, так само, як це робилося в могилах з паленими кістками. Часто також замість одного горщика було два...

Меряни,за звичаєм багатьох язичницьких народів, клали також у могилу навколо покійника, незважаючи на те, за яким із двох обрядів він був похований, — всі улюблені його речі й домашнє начиння... Крім знарядь ремесла й начиння, самого покійника клали в могилу у святковій одежі, з усіма прикрасами, з амулетами, металевими підвісками, бляхами. Жінок також ховали у святковій одежі з сергами у вухах, намистом і монетами на шиї, з різноманітними підвісками, бляхами й амулетами на грудях і на поясі, з перснями й браслетами на руках... Кістки тварин часто трапляються біля людського кістяка. Найчастіше з-поміж свійських тварин це був кінь, і його ховали біля хазяїна в одному з ним кургані" [4, с. 56—57].

У нас не повинно виникати сумнівів щодо наявності двох видів поховань в одного народу. Цьому сприяла не так стародавня язичницька віра, як, скоріше за все, саме середовище проживання. Якщо згадати жорстоку московську або тверську зиму та літо в тій же місцевості, зрозуміємо, що в різні пори року існували різні методи поховань. Влітку, вірогідно, останки ховали і зверху насипали курган; узимку — в морозний, студений час, при температурі за -30°, ніде було брати землю для насипки кургану, та й, коли сніг розставав, такий курган зі схилу височини могло змити, тому що він був насипаний по мерзлому ґрунту та по снігу. Ось чому взимку труп спалювали, а останки складали в горщик.

Поховати труп у снігу було неможливо, тому що ліси кишіли звіриною: ведмедями, вовками, лисами. Та й рись водилася. І природно, звірі могли розрити могилу, розтерзати останки. А оскільки меряни вірили в загробне життя, то допустити подібне стосовно родича вважалося святотатством. Через це й берегли спалені останки до теплого часу, і вже влітку віддавали їх землі, насипаючи зверху курган.

Часто один круглий курган насипали над кількома покійниками. Про розміри курганів я почасти писав. Цілком зрозуміло, що вони могли бути більшими чи меншими — тільки над одним померлим. Однак завжди були — круглими. Зустрічалися кургани, обкладені по периметру, або, частково, каменем. Часто два насипаних поруч кургани різнилися: один був обкладений по периметру каменем, а інший — ні. На мою думку, це також було спричинене умовами життя, насамперед — погодними. Уявіть собі багатоденні московські або костромські весняні та осінні затяжні дощі — і ось у такий час насипають курган на схилі гори. Земля розповзається, мов кисіль по мисці. Природно, набираючись досвіду, мерянипопередньо обкладали місце каменем, конопатили травою щілини, а вже потім носили землю та насипали курган. І зрозуміло, що зовсім не потрібно обкладати курган каменем у сухий літній час. Ось такі наші думки, якщо не шукати складних пояснень простим людським діям і вчинкам.

Саме поховання з насипом зверху кургану є прямим підтвердженням наявності звірини в тих місцях і бажанням родичів відгородити померлого від зустрічі зі звіром, тобто зберегти від розтерзання. Бо в такому випадку людині, згідно з віруваннями, не судилося загробне життя.

Є ще одне дуже цінне свідчення графа О. С. Уварова, на яке хочу звернути увагу. Археолог пише, що при розкритті поховань ніде не було виявлено залишків шуб, кожухів, овчин, тобто — виробів із хутра й звірячих шкір, що зайвий раз підтверджує подібність мерянськихмогил з могилами споріднених з ними фінських племен. Послухаймо: "Точно така ж відсутність усяких слідів хутряного одягу (повсюдно, в усіх курганах. — В.Б.) була зафіксована професором Краузе й під час обстеження могил курляндських і ліфляндських, хоча використання шуб і овчин настільки ж поширене між жителями прибалтійських губерній, як і між всіма іншими мешканцями Росії" [4, с. 99].

Ми не можемо прийняти пояснення археолога — мовляв, шуби були дорогими предметами, через що їх і не клали в могили разом із небіжчиками. У цьому твердженні відсутня звичайна логіка. Тому що в могили клали значно дорожчі речі, предмети та навіть коней. Цьому є найпростіше пояснення. До речі, пояснення, яке виходить із розбіжності методів поховань влітку та взимку. Воно його обґрунтовує. Природно, при похованні останків влітку шуба зайва. А взимку труп спалювали, тобто він постійно перебував у теплі, через що шуба теж не потрібна. А загробне життя, очевидно, уявлялося мерянам як вічне перебування в теплі й комфорті.

Ось прості й зрозумілі пояснення окремих вчинків і логіки дій мерян.Саме середовище й умови життя визначали свідомість цих людей. Цілком зрозуміло, що згодом усі ці звичайні життєві вчинки й людські знахідки оточили певними міфами, легендами й віруваннями. Однак це тема іншої розмови.

Дивно, що російські історики, розглядаючи природні, життєві вчинки мерян,доводили свої міркування й висновки до абсурду. Вони у всьому шукали слов’янський слід і можливість звеличення минулого своїх предків.

А далі пропоную перейти до ознайомлення з умовами життя мерян,їхнім побутом. Подивимося, в яких житлах вони мешкали, де розміщалися ці житла, які меряни носили одяг та прикраси, як господарювали і якими ремеслами володіли. Тобто подивимося на життя мерянсь когоплемені, мовби занурившись у той далекий час. Це необхідно не стільки для пізнання самої суті племені фінського етносу, скільки для спростування подальшої московської облуди. Бо через 40—50 років московити страшенно сполошилися: вони, врешті-решт, помітили, що археолог О. С. Уваров повністю зруйнував їхню брехливу ідею про слов’янське минуле Московії. Тож терміново почали переписувати дослідження археолога. Ось чому ми повинні торкнутися побутових деталей меріIX—XIII століть. Це дозволить зрозуміти й оцінити московські діяння, вчинені, як кажуть, мудрими по шкоді.

Отже, О. С. Уваров пише:

"Спершу нас вражає присутність кам’яних знарядь разом із предметами, які незаперечно належать залізному віку, і навіть другій його половині. Таке поєднання речей різночасових у тих самих могилах може пояснюватися раннім заселенням цих місцевостей Мерянамив другій половині кам'яного періоду, коли вже уживалися знаряддя і обтесані та навіть поліровані...

І на всьому просторі, зайнятому Мерянськимнародом, і трапляються предмети кам’яного віку..." [4, с. 92].

Дуже цінне свідчення вченого. Ми бачимо: ще в IV—VI століттях племена фінського етносу заселяли лісисті місцевості Калузької, Московської, Володимирської, Тверської, Ярославської та інших областей сучасної Росії. Я не торкаюся більш східних, південних і північних земель, де проживання фінського етносу в VI—XIII століттях не заперечує офіційна російська історія.

Природно, проживаючи багато сотень років на корінній землі, мерянине могли не залишити по собі виразних слідів. І якби в пізніші часи, скажімо, в X—XII століттях, відбулося витиснення мерізі своєї древньої обителі, то цілком зрозуміло, що наступний етнос (як товкмачать московити) — слов’яни — залишив би на тій землі абсолютно нові, більш пізні й більш сучасні, сліди. Все це мусило було б виявитися при розкопках тисяч: давніх курганів і поховань. Це азбучна істина навіть для непосвячених в археологію. Однак археолог О. С. Уваров нічого подібного не знайшов. Він виявив на тій землі лише мерянськийетнос.

Саме в цьому полягає вся цінність роботи О. С. Уварова. Вона не сфальшована, її неможливо спростувати, а лише — спотворити, перебрехати або повністю замовчувати. Що й проробляли російські історики. Ми ще поговоримо про ці злочинні діяння радянської археології. Дуже вже московитам хотілося бути слов’янами.

Не буду наводити всіх прикладів кам’яних знарядь праці, знайдених при розкопках. Нагадаю лише, що подібні предмети були виявлені на всій мерянськійземлі: