Розділ «СЛАВА НАШИМ ЧОРНОМОРЦЯМ — ОРЛАМ УКРАЇНИ»

Ото так штука! Ха-ха-ха! Як воно там... і дзвіниця... Ха-ха-ха!

Чого оцей пузан гогоче, наче одеський бугай. Гаразд, що пузо здорова, так ти оце заходивсь, щоб усі поглухли! — огризнувся незамаївський козак.

А тебе завидки беруть, що засміятися нічим? У мене, брат, хоч робить, хоч їсти, хоч сміятися. А ти куди годишся? А ще кажеш, що ти козак!

Бач, який богатир вишукавсь! У тебе должно і розуму багато, бо голова здорова!

Я, брат, настоящий розумний і єсть, бо і прізвище моє — Розумний.

Увва! Видкіля ти взявся? Чи багато ж у Старолеушківській станиці Розумних?

Та може з десяток набереться! А тобі нащо? Чи може думаєш позичить для своєї станиці, щоб розумних завести?

У нас своїх хватить! Та по правді, сказать, такий як ти, годився б на завод.

Іще довго б козаки реготались, так уже пора було поїть коней та одганять у табун, а комікам спать лягать, бо завтра знов рано побудять, та знов начнеться такий день, як і сьогодня. Уже сонце зайшло і зоря потухла, а місяць, стояв серпом на небі та стиха освічував землю. Скоро розійшлись козаки, повечеряли та й спать полягали. Стало тихо у лагєрі, так як у степу, тільки вітерок шелестів травою, та здалека у табуні іржали козацькі коні".