Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

Лорд Карнарвон пройшов наперед і простяг обидві руки Картерові.

— Вітаю вас, Картере, ви знайшли ще одне диво світу. Такої краси люди не бачили тисячоліття.

Останній камінь, що боронив вхід до усипальні, упав. Мейс хотів був ступити крок уперед, та Картер шарпнув його назад. На порозі усипальні, що її підлога виявилася трохи нижча, у тому місці, де колись пролізли злодії, лежала купка барвистих намистин.

— Це діло Менафтових рук, — гнівно прошепотів Картер.

Тоді нахилився і почав збирати всі намистинки, одну по одній.

Гості непокоїлися. Сивий бородань знову нервово поправляв окуляри.

— Що це означає? — сердито буркотів він. — Це безприкладна нетактовність. Нам кортить побачити усипальню, а Картер збирає намисто. Чи довго він примусить нас чекати?

Нарешті Картер підвівся і взяв лампу, розмотуючи подовжувальні шнури. Картер уже мало не ступив до усипальні, та нараз обернувся, наче щось згадав вельми важливе.

— Прошу вас, лорде Карнарвон, йти зі мною, — сказав він так голосно, щоб усі чули. — Вам передусім належить честь побачити саркофаг фараона Тутанхамона.

Допомагаючи лордові зійти до усипальні, Картер шепнув йому:

— Якщо ви можете молитися, то зробіть це зараз. Бо я дуже боюся, що грабіжники зняли руку і на цей казковий велетень саркофаг.

— Ви гадаєте, що його вже відчиняли?

Картер стенув плечима і промурмотів щось незрозуміле. Перед ними здіймалася бічна стіна велетенського саркофага, поцяткована по краях магічними знаками, що мали оберігати мертвого фараона від злих духів. Картер поволі пройшов уздовж стіни й не міг здобутися на слово, щоб вимовити свої почуття.

Це диво з визолоченого дерева сягало майже три метри заввишки і заповнювало приміщення понад п'ять метрів у довжину і понад три метри у глибину. Поховальні дари лежали в проходах поміж саркофагом і скельними стінами. Картер обережно їх обминав.

З передпокою долинав збуджений галас гостей, наче далекий гуркіт прибою. А тут, в усипальні, сяяв незгасним золотим блиском небачений шедевр, що його створили тисячоліття тому великі митці.

Лорд Карнарвон спинився. Його погляд блукав по рельєфах і магічних знаках, завмирав на фаянсових інкрустаціях, що мерехтіли блакитним сяйвом, і знову охоплював із шанобливим подивом усю величезну саркофагову стіну. Десятиліття витрачав він великі кошти на розшуки схованих гробниць. Деякі знахідки робили його щасливим, деякі розчаровували. Але це диво мистецтва у тисячу разів винагородило його за всі клопоти, втому і прикрості. Воно перевершувало все, що часто ввижалося йому у снах. Де на світі знайдено щось подібне? Правда, можна було скласти собі приблизне уявлення про вигляд такого саркофага, бо в давнину їх зображували на пам'ятниках. Але тепер лорд Карнарвон бачив його насправді й дотиком руки міг упевнитись, що не снить.

Картер знову потяг лампу з довгим шнуром і завернув за ріг. Перед ним здіймалася східна стіна саркофага. Серце нестримно калатало йому в грудях. Картер побачив масивні стулки дверей, і йому перехопило віддих. Двері були зачинені на засув.

Хвалити бога! Саркофаг не пограбовано!

Ні! На підлозі валялася поламана печатка…

Це діло Менафтових рук.