Розділ «ГОВАРЦ КАРТЕР ШУКАЄ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА»

— Там, праворуч, між двома великими статуями, є ще один замурований хід!

Вигук леді Карнарвон вивів Картера з задуми. Невже йому тільки причулось? Є ще один замурований хід?

І справді: поміж двома, завбільшки з людину, статуями, що мали золоті фартушки, золоті сандалі та золоті змії на чолі — священний знак, — виднілася стіна, а на ній виразно виступали обриси замурованого входу. Ба навіть стояли печатки! Отже, за тією стіною є ще одне приміщення, а може й кілька.

Першою думкою Картера було виламати цей вхід і нарешті пересвідчитись, що це — гробниця. Потім він подумав про свою відповідальність як ученого. Кожний крок у приміщенні, повному скарбів, має бути заздалегідь підготовлений. А тут усе поперекидано! Навіть новачок у галузі археології збагнув би, що всі речі тут хтось поскидав на купу у величезному поспіхові. Грабіжники, що за давніх-давен пробралися сюди, нещадно трощили скрині, бабралися в одягу, повикидали все з шафок, порозбивали шухляди, вази, алебастрові дзбани. Скрізь валялися уламки, череп'я. Чого ті люди нищили все, що траплялося їм під руку? Чи вони тут за щось побилися? А може, грабіжників зненацька заскочили вартові? Якби ці речі могли говорити, про що вони розповіли б?

ФАНТАСТИЧНІ ЧУТКИ

У кумедному відчаї Картер затулив собі вуха. З самісінького ранку його штурмували питаннями. Що він спершу робитиме? Даватиме вказівки чи відповідатиме на телеграми, які надходять з усіх кінців світу? Буде нумерувати знайдені старожитності й водночас складати каталог чи спершу подбає про засоби їх збереження?

Фотограф Гаррі Бартон зажадав фотоматеріалів, адже всі без винятку предмети в гробниці треба сфотографувати. Терпляче ждав репортер лондонського «Таймса». Надійшли хімікати для збереження поламаних і пошкоджених речей. Автомобілем привезли тридцять два сувої полотна, вату та ящики з іншими пакувальними матеріалами.

На один раз усього було забагато. Вже кілька тижнів роботи було стільки, що люди страшенно втомилися. Шостого грудня лорд Карнарвон із дочкою виїхали до Англії. Каллендер працював невтомно, Алан Гардінер наче змагався з ним. Давній Картерів друг експерт Мейс теж геть знесилився, а роботи щодалі більшало.

Вхід до передпокою перетнули залізними ґратами. Гробниця фараона Сеті Другого правила за лабораторію, де провадили копітку роботу: тут ладнали поламані речі з Тутанхамонової гробниці і готували їх до транспортування. Вдень і вночі усю місцевість навколо розкопок охороняли три загони солдатів, державні вартові та найдовіреніші робітники.

Увесь край, здавалося, охопила лихоманка. Від Александрії вгору по Нілу до перших водоспадів з уст в уста передавали неймовірні, казкові історії. У найновішій з них ішлося про те, що три літаки вночі таємно приземлилися в Долині царів, а потім, ущерть наладовані золотими скарбами, знялися й полетіли над пустелею.

Тільки в одне ніхто не вірив — що кожну, навіть найдрібнішу річ з передпокою вчені старанно перемальовували, фотографували, вимірювали, випробовували на міцність, перш ніж вона діставала номер і потрапляла до каталога. Тільки по тому річ дбайливо загортали у вату і ладнали в дорогу — до Каїрського музею.

Ця робота по впорядковуванню скарбів тривала вже кілька тижнів, але безліч старожитностей ще ждали своєї черги. Ось знову прибіг Мейс:

— Ходіть-но, Картере, сюди, у скрині дід купою одягу ми знайшли дещо надзвичайно цікаве.

Картер вагався. Репортер газети «Таймс» уже кілька годин чекав на нього. Один славетний європейський археолог хотів оглянути скарби, що їх приготували вже для лабораторії. Сьогодні мав вирушити новий транспорт, а Лукас, фахівець-хімік, просив подивитися список хімікатів, потрібних йому для роботи.

— Чи справді ваша знахідка така цікава? — спитав Картер, нерішуче поглядаючи в напрямку лабораторії.

Мейс схопив його за руку.

— Ви повинні піти туди! За восьму частину цієї знахідки будь-який музей Європи чи Америки дав би цілий статок.

Він потяг Картера до передпокою гробниці й показав на довгасту хустку, зав'язану вузлом. Мабуть, колись фараон носив її як шарф, а потім урядовці чи жерці Міста мертвих, наводячи в гробниці лад після нападу злодіїв, недбало засунули ту хустку до скрині. Тепер її розв'язали, і всі побачили вісім масивних золотих перснів з кольоровими інкрустаціями, що належали фараонові Тутанхамону; два персні навіть правили йому за печатки.

Як сталося, що грабіжники забули ці коштовності? Зрозуміло, що хтось з-поміж них знайшов ці персні і, кваплячись, зав'язав у хустку. Але чого ж потім він викинув той вузлик? Адже ці персні становили скарб, який і за тих давніх часів легше було продати, ніж, приміром, золоту статуетку, що від неї Каллендер знайшов десь у кутку тільки підставку.

— Ви, мабуть, думаєте те саме, що і я, — мовив Мейс. — Якби ми дізналися історію цих восьми перснів, ми збагатили б археологію… На жаль, можна тільки уявляти, що саме тоді відбувалося.