— Менафте! Озвися! Ти мене чуєш?
Каменяр чув. Але не голос свого товариша, а якийсь гуркіт, що сповнював йому голову. Криваво-червоний серпанок метлявся круг нього, тоді зупинився і нараз перетворився у величезне сонячне коло. Менафтові здалося: він бачить полум'яного бога — сонце. Той вогонь пік йому серце, воно дуже важко калатало, що аж гуло в грудях. Нарешті палючий вогонь згас, і Менафт поплив кудись у нескінченну далечінь.
— Менафт помер! — заволав водонос Мунхераб. Він упав на землю, затуливши обличчя руками, і зашепотів — Осіріс, не карай мене! Даруй мені!
Гончар Еменеп зіщулився, втягнув голову в плечі. Може, справді, Осіріс десь тут? Чи не схопить і його бог мертвих? Гончар тремтів, як у лихоманці, в роті пересохло, та це, мабуть, од куряви. Він міцно схопився за каміння. Які ж у нього дужі руки! Осіріс не має влади над ним. Він звичайний гончар. А Менафта боги добре знали — він-бо стільки разів вирізував їх із каміння.
Сейтахт поклав непритомного додолу. Йому здалося, що каменяр помер, либонь, страх укоротив йому вік. Той, хто завше боїться божої кари, проживе тільки півжиття. Сейтахтові вони нічого не зроблять, адже він у них не вірив. Де ж той Осіріс? Хіба ця гробниця не належить до його царства мертвих?
Сейтахт схопив Менафтове довбало. Він хотів довести своїм наляканим помічникам, який безсилий Осіріс.
— Дивіться сюди обидва! — владно гукнув тесля своїх помічників. — Доведу вам, що я могутніший за богів.
І тесля почав щосили гатити по замурованому входу.
Нажаханий Мунхераб прикипів до нього очима. Він гадав: от-от Осіріс уб'є й зарозумілого теслю.
А Еменеп не відчував ніякого ляку. Він зацікавлено стежив, як Сейтахт збільшує отвір у стіні. Зненацька йому вийнула думка, що тесля теж різьбив статуї богів, отже, боги знають і його. Гончареві стало жаско.
Сейтахт відклав довбала.
— Ви ще й досі боїтеся? То можете забиратися звідси, тільки тоді золото буде моє.
Еменеп схопився на ноги.
— Я допоможу тобі. Але спершу скажи, що нам робити з Менафтом.
— Винесіть його! — звелів Сейтахт. — Не годиться, щоб його тут знайшли. Скажіть Хенуму, хай допоможе вам сховати небіжчика десь у сусідній порожній гробниці.
По цих словах Сейтахт узяв довбало і знову заходився гатити по стіні.
Еменеп штовхнув водоноса. В гуркоті Сейтахт не міг чути, як Еменеп казав своєму приятелеві:
— Чого ти стоїш вилупивши очі? Якщо ми не поквапимося, тесля сам-один забере все золото, а ми так і зостанемося злидарями.
Ще якийсь час Сейтахт довбав стіну, тоді озирнувся. Він був сам. Світильник страшенно чадів. Він схопив пучками обгорілий край ґноту й одірвав. Цей шматок ґноту вже непотрібний — точнісінько, як Менафт, що його закопують тепер у землю. Менафт був гарний різьбяр і добрий товариш.
Зітхнувши, Сейтахт узяв лом. Далебі, коли б Менафт помер десь в іншому, кращому місці, Сейтахт вшанував би його щирою жалобою. Але тут теслю вабили скарби, тільки тоненька стіна ховала від нього багатство.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золотий фараон» автора Брукнер Карл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗКРАДАЧІ ГРОБНИЦЬ“ на сторінці 10. Приємного читання.