Розділ «РОЗКРАДАЧІ ГРОБНИЦЬ»

Сейтахт підніс світильника просто до шакалячої голови й крикнув:

— Ну, мій добрий старий пес Анубісе, як ся маєш? Тут трохи нудно, чи не так? Мені аж ніяк не подобалося б сидіти сотні тисяч років на одному місці. Доведеться тобі трохи посунутися. Бо я і мої друзі хочемо почистити скарбницю.

У тривожному чеканні Мунхераб та Еменеп підвели голови. Вони бачили, як Сейтахт поставив світильник долі і сперся на постамент, де лежав жахливий вартівник. Той не кинувся на них, хоч тесля штовхнув його раз і вдруге, а тоді зовсім одсунув убік.

Сейтахт знову підніс руку й освітив скарбницю. З несподіванки очі в нього широко розплющилися. Такого багатства він тут знайти не сподівався. Одна обіч одної стояли скрині, оздоблені золотом, сріблом та слоновою кісткою. Сейтахтові впала в око гарна скриня з чорного дерева, повна, без сумніву, коштовних перснів, намиста, браслетів, що належали фараонові. Тесля побачив багато прикрашені сагайдаки із стрілами й луки, далі — скрині з убранням, перенесені сюди з фараонового палацу. Скрині стояли одна на одній, усі повнісінькі прегарних тканин і шат. Здивований Сейтахтів погляд перебігав з маленьких чорних саркофагів на статуетки з визолоченого дерева, на моделі кораблів найрізноманітніших розмірів. Усе це мало слугувати мертвому фараонові в його потойбічних мандрах.

Протилежна стіна комори тьмяно блищала у темряві. Сейтахт підняв світильник вище і скрикнув з подиву. Там стояла величезна скриня на полозах, виблискуючи золотом так, що аж очі сліпило. Підтриманий чотирма колонами фриз, у вигляді царських змій, сягав стелі. Чотири богині захищали з усіх боків скриню, що стояла поміж тими колонами.

Цей витвір мистецтва здався Сейтахтові таким незвичайним, що він ступив уперед, аби краще його роздивитись. Як фахівець, обмацав пучками пальців різьблення. І тоді зрозумів, що цю річ зроблено в його майстерні. Він стояв перед скринею, в якій зберігалися забальзамовані нутрощі фараона. Саме для них створено цей коштовний саркофаг. Та чи міг він заради золота зіпсувати витвір мистецтва? Навколо було доволі скринь, повних-повнісіньких коштовностей. І тесля подався шукати інших скарбів.

Мунхераб та Еменеп здаля бачили, як Сейтахт роздивлявся й обмацував велику золоту скриню. Водонос штовхнув свого товариша й прошепотів йому на вухо:

— Чого він там стоїть, вирячивши очі на скриню, і не розчиняє її?

— Мені здається, він розмовляє зі статуями богинь, що охороняють її. З Анубісом, вартовим собакою, він теж розмовляв.

Мунхераб похитав головою:

— Дерев'яна постать не може ні чути, ні говорити.

— Це ти кажеш тепер, — збуджено засичав гончар. — А тоді, як на нас визвірився вартовий пес, ти теж злякався. Ти втік би разом зі мною, якби Сейтахт не вгамував бога. Він знає таємниці, що про них ми й гадки не маємо. А в тій золотій скрині, либонь, сховано щось таємне, і він не хоче його показувати.

— Ти помиляєшся, — заперечив Мунхераб. — Таємниці знають тільки жерці. Боги втаємничили їх у всі святощі і навчили чаклунства.

Еменеп не кваплячись роздивлявся золотий бік саркофага, оздоблений прегарним різьбленням.

— Сейтахт теж навчався в богів, бо цей саркофаг — чаклунський витвір. Звичайна людина не могла б зробити його. Помізкуй-но, Мунхерабе, адже Сейтахт — селянський син. Його батько мав, певне, тільки чим орати та ще якесь глиняне начиння і в'язку соломи, що на ній спала вся родина. Та хіба ж селюк годен зробити казково гарний золотий саркофаг, якого зроду і в очі не бачив?

Мунхераб замислено кивнув головою.

— Таки твоя правда. Мабуть, Сейтахт вчився чаклунству. У передпокої він потрощив постаті богів, а йому за це нічого й не сталося. Та ще ж розмовляв із вартовими мертвих, а тут — із богом Анубісом, щоб той не порвав нас.

Еменеп повчально підняв пальця.

— Я не помилився і тоді, як сказав: у цьому саркофазі лежить щось таємне. І я хочу його добути. А що коли його власник стане можновладцем або фараоном?

— Не чіпай того чаклунського витвору. Ще якесь лихо на нас накличеш, — злякано прошепотів водонос.