Розділ «РОЗКРАДАЧІ ГРОБНИЦЬ»

— Авжеж! Дай-но сюди глека!

І Еменеп знову добряче ковтнув, аж у глеку забулькало. Ці звуки видалися Мунхерабові найсолодшою музикою.

— Дай і мені ще хильнути, — сказав він, зручно вмощуючись на підлозі.

Глек буз важкий, та вино смакувало чудово. Довгий час воно зберігалося в царських винарнях, а тоді ще простояло одинадцять років тут, у підземній гробниці. Написи на глиняних табличках свідчили, що вино зроблене з найкращого винограду, який тільки визрівав у фараонових володіннях у дельті Нілу. Це променисте вино миттю затуманювало голови.

Але Мунхераб і Еменеп не зважали на печатки та написи. Вони, прості люди, не вміли ні читати, ні писати. Коштовний трунок здавався їм із кожним ковтком смачніший. Вони по черзі тягли з глека, геть забувши за скарби. Гончареві зробилося так безжурно й весело, що він заходився співати, а водонос у лад йому тарабанив кулаком по глеку.

Нараз Сейтахт прокинувся від мрій про майбутнє. Чи йому сниться, чи справді хто співає? Вуста в Менафта не ворушилися, він стояв прислухаючись, утупивши очі в пломінець світильника.

Співав хтось у бічній коморі!

Сейтахт схопився на ноги.

— Що ви там робите? Чи геть збожеволіли?

— Ні, ми знайшли вино, — загорлав Мунхераб і зайшовся реготом, — найкраще вино, що тільки є на світі. Йди сюди та випий із нами, аби фараонові добре велося на тому світі.

Тесля нахилився й присвітив. Обидва дурні сиділи долі, обійнявши руками пузатий глек.

— Ану вилазьте! Мерщій вилазьте, бо поздираю з вас живцем шкуру, — розлютився Сейтахт.

Від такої страшної погрози п'яниці миттю протверезіли. Потрапити на той світ без шкіри вважалося найгіршим лихом. Це означало цілу вічність блукати по підземному царству без обличчя. Слухняно вилізли вони з бічної комори, мружачись од світильника, що Сейтахт тримав перед ними.

Відчуваючи свою провину, Мунхераб спитав:

— Що треба ще робити? Хіба ми знайшли мало золота?

Тесля підняв ліву руку, наче замірявся вдарити.

— Ще замало! У скарбниці лежить утричі більше золота. Я не кину його тут.

— А як ми понесемо стільки золота? Дорога ж звідси далека, — нерішуче мовив Еменеп.

Мунхераб хитро посміхнувся:

— А для чого прийшов із нами Хенум? Чи ти забув за нього? Він дужий, понесе вдвічі більше за нас.