Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Золотаренко зараз же почав ладитися в похід, і 21 н. с. червня 13) доносив цареві з Новгороду Сіверського, що він з 20 тисячами козаків і арматою іде на Гомель і поволі посуваючися буде шукати де краще війти в звязок з царською армією. Він сподівався, що його ближчим товаришом в сих оперціях буде кн. Трубецкой з своїм військом, але царський штаб роздумав инакше і постановив післати його на полудне замість Шереметьева, що перед тим, після трівожних вістей про великодний польський наступ на Поділлі дістав був царський наказ іти до Київа 14). Шереметьев стояв на поготові під Путивлем, але остаточного наказу не дістав, очевидно з огляду що наступ на Поділлю припинився, і тепер як гетьман просив приспішити його марш на Україну, йому (Шереметьеву)-дано було наказ лишитися далі на “черті” (на лінії полудневих московських укріплень), для охорони від татарського нападу-з огляду на трівожні вісти привезені від гетьмана Перфирьевим 15). Підтримувати його мали з своїми полками: з Яблонова кн. Ромодановский (вперше він тут виступає в плянах воєнних операцій на Україні), з Путивля Зюзин, з Козлова Пушкин. На випадок коли б хан з великою Ордою продерся через полудневу лінію укріплень, вони мали йти за Ордою “укрепясь обозом” аж під Москву, щоб тут дати йому бій 16). На Україну ж замість Шереметьева мав іти Трубецкой з Брянська. Але видимо московський уряд трохи побоювався, чи гетьман не буде незадоволений такою зміною. Тому до нього вислано 4 (14) червня піддячого Григорія Старкова з царською грамотою і устними поясненнями, чим викликана ся переміна-аби гетьман нею “не оскорблявся”.

Се був момент з одної сторони радісний, з другої дуже відповідальний для московського престижу: цар саме того дня став ставкою на границі, в Вязьмі, і були проголошені перші московські успіхи. Прибула депутація з пограничного (з литовської сторони) Дорогобужа, з повідомленнєм, що польська залога з наближеннєм московського війська втікла до Смоленська, і маґістрат піддався цареві “з радістю”. Вважали потрібним “обрадувати” сим і Україну.

Саме перед тим (всього кілька день) був даний наказ про висилку до гетьмана московських людей для списання доходів в українських містах. На жаль, заховався тільки початок інструкції Максиму Ладиженскому, що з піддячим Винюковим мав їхати до гетьмана з царською грамотою “и для переписи в черкасских городЂх и мЂстЂх доходов и всяких угодей по ту сторону ДнЂпра” (на правім боці очевидно). Він має дату 29 травня ст. ст. 17). Ладиженский мав, явившися до гетьмана, нагадати йому, що говорилося в Москві в справі платні Запорізькому війську-що про се буде пізніше царський указ. Тепер, мовляв, вони -Ладиженский з піддячим-прислані “для переписи и смЂты всяких доходов во всей Малой Россіи”, а як всі ті доходи спишуть і зрахують, тоді буде указ про платню (жалованье) війську Запорізькому, за рішеннєм в. ц. в. Нехай же гетьман подасть, скільки в Малоросії, на тій стороні Дніпра в городах і містах королівських, в панських і кляшторних маєтностях оранд і всяких инших доходів грошима і натурою збиралося, і дав на то розпись. Коли гетьман дасть розписи королівських і панських доходів, то їм узяти сі розписи для прикладу 18), і сказати гетьманові щоб він видав їм універсали до тих городів, де вони будуть описувати всякі доходи-аби їx люди слухались. Коли ж гетьман скаже, що не має розписи доходів, то нехай скажуть, що об'їдуть самі їх списувати. Нехай їдуть, а приїхавши... Тут уривається ся інструкція на найбільш цікавім: як московський уряд уявляв собі процедуру переписи.

Тепер постановивши потішити гетьмана, цар дав наказ припинити подорож на Україну Григорія Унковского і Максима Ладиженского (Унковский мабуть мав переписувати лівий беріг, а Ладиженский правий), велів виправити їх на фронт 19), і справу переписи доходів взагалі було знято 20); натомість рішено негайно вислати Запорізькому війську для роздачі золото з царського скарбу, згідно з царською обіцянкою.

В грамоті, що повіз з ставки Старков 4 (14) червня цар повідомляв про свій прихід на границю, до Вязьми, і закликав гетьмана до походу на короля з свого боку, в порозумінню з кн. Трубецким, котрого він посилає замість Шереметьева, з огляду на вісти привезені Перфирьевим. Трубецкой прийде до Київа з великим військом і в порозумінню з гетьманом розпочне операції против Поляків. Ніякого конкретного пляну їх царський штаб іще не визначав-се сталося пізніш 21).

Крім ближчого вияснення мотивів сеї зміни, і так би сказати-перепросин гетьмана за сю переміну, Старкову доручено було делікатно розвідати у Виговського, начеб то ненароком, не з царського доручення, а від себе,-чому гетьманська канцелярія не вживає на своїх грамотах нової, московської печати з царським іменем, що була виготовлена на проханнє самого ж військового писаря, заявлене в Переяславі. Може вона загубилась і тепер гетьман не важиться просити нової? 22). Инакше кажучи- Старков мав довідатись, чи не навмисне гетьман уникає сеї маніфестації свого підданства, і натякнути, щоб він її не уникав.

І розуміється-розвідатися про ситуацію-тільки скоро, і як можна скорше-“не гаючись ні години” повернутись 23). З сього також можна міркувати, що в царській ставці чимсь затрівожилися в українській справі, що до війська і гетьмана. В результаті довших роздумувань і з'явилося рішеннє: перепись українських доходів припинити, а тим часом виплатити війську Запорозькому і його старшині царське жалуваннє золотом з царського скарбу. Про се царська канцелярія повідомила з Вязьми 9 (19) червня боярську колєґію, що правила справами в Москві, наказала приготовити золото на 60 тис. козаків-“по меншому золотому” (спеціяльно для сього їх вибито), для старшини великі золоті, для гетьмана і писаря соболі, виготовити грамоту до гетьмана з датою 13 (23) червня в Дорогобужі, та скласти інструкцію царському дворянину Петру Протасьеву, висланому з сим з царської кватири, придавши йому з приказу якого небудь доброго піддячого 24). Сей Протасіев мав відвезти до кватирі гетьмана золото на 42 тис. козаків, а на 18 тис. козаків білоруського корпусу і для тамошньої старшини велено прислати до царської кватири. В інструкції наказано описати спеціяльний церемоніял. Приїхавши до гетьманської кватирі Протасьев мав оповістити гетьмана, що він привіз золото від царя (“с нашим жалованьем з золотыми”)-щоб гетьман зібрав старшину і військо (“рядовых казаков”). Коли гетьман визначить йому авдієнцію в присутности війська (так очевидно треба розуміти), Протасьев передаючи грамоту має об'явити гетьману, старшині і “рядовим козакам” “наше жалованье-золотые” і для роздачі попрохати у гетьмана “росписи” (реєстру). Тоді гетьманові і писареві віддати жалуваннє, а полковникам і всім начальним людям і рядовим козакам роздати жалуваннє за гетьманськими розписями. А котрих полковників і начальних людей при гетьмані не було б, Протасьев мав просити гетьмана виправити його з золотом у ті полки, котрих не буде при гетьмані, тому що йому велено роздати золото “всім на лицо”; приїхавши до котрого небудь полку, він має взяти у полковника розпись і так само роздати золото “на лицо”. Коли ж би гетьман почав говорити, що їздити Протасьеву по полках неможна, з огляду на наїзди неприятеля-щоб він здав золото для неприсутніх гетьманові, а він їм роздасть, або перешле, як тільки можна буде проїхати, то Протасьеву на се не приставати і “настояти” на тім, щоб гетьман його таки виправив до тих полків, давши йому провідників, бо він має такий наказ, щоб сам роздав золото по всіх полках. “И гетьману говорить всякими мЂрами, чтоб в полки с нашим жалованьем, з золотыми отпустил ево самово. А будет гетман учнет ему говорить упорно, что ему в полки за проЂздом от воинских людей отпустить ево не мочно, и проЂхать ему никоторыми мЂрами не умЂть, и познает он, Петр, что ему за войною в тЂх полкЂх отнюд быть не мочно, и Петру наше жалованье золотые на тЂх людей, в которые полки ему гетман Ђхать не велит, отдать по самой послЂдней мЂрЂ (в самім крайнім разі) гетьману”.

Таким чином царський уряд хотів зробити сею роздачею золота широко відому і голосну маніфестацію: все підчеркується, що се цар роздає золото безпосереднє всім і кожному “на лицо”.

При тім ще друга делікатна справа доручалася Протасьеву-дістати вдруге автентичну султанівську грамоту, що Виговський уже раз передав був з Матвеевим, і її потім повернено. На жаль царська грамота не каже, на що урядові знадобився знову сей ориґінал, але настільки його було треба, що Протасьеву доручалося-коли б Виговський сказав, що вдруге він тої грамоти без відому гетьмана дати не може,-просити про се самого гетьмана, хоч се було звязане з очевидним риском-підвести Виговського. Правда, Протасьеву мало бути наказано, аби ніяк не згадував того, що грамота ся вже була в Москві, але очевидно се не так легко було замаскувати звертаючися до гетьмана.

Грамота до гетьмана, виправлена в приказі згідно з сим наказом, з датою 13 (23) червня “на стану в Дорогобужі” 25), починалася з пригадки, як гетьманські посли Богданович і Тетеря просили царя затвердити військовий компут (число війська Запорожського) 60 тис. і визначити йому жалуваннє. “І ми вас пожалували, веліли вчинити число війська Запорізького за вашим чолобиттєм в 60 тис. А з огляду на нинішню службу 26) веліли тобі, гетьманові, післати й зібрати наше царське жалуваннє на писаря, на осавулів, на обозного і суддів військових, на полковників, сотників і реєстрових 27) козаків 60 тисяч; з усіх городів і міст і уїздів, з усяких оренд і оплат 28), згідно з давнім звичаєм-так як збирано давніше і через тих самих людей, і роздати по скільки вийде, а далі жалуваннє Запорізькому війську буде йти за нашою ухвалою, відповідно до того скільки збиратиметься в Малій Росії доходів 29).

Тепер же жалуючи тебе, гетьмана, і все військо Запорозьке, давнім звичаєм предків наших, як у них водилось (в відносинах) до підданих,-тому що ви пошукали собі нашої государської милости і вчинилися під нашою високою рукою в вічнім і вірнім підданстві, післали ми до тебе і всього війська Запорізького з нашим жалуваннєм, з золотими нашого дворянина Петра Протасьева і піддячого Івана Амирева”.

Тільки всього; цар не поясняв, як буде далі-чи будуть все таки доходи переписуватись, чи будуть без переписи передані в розпорядженнє гетьманського уряду, з обовязком виплачувати з них платню війську. Фактично знявши з порядку дня справу переписи, московський уряд одначе не хотів звязувати себе на будуче якими небудь катеґоричними, далекосяглими заявами, і зіставив справу “завішеною”, як говориться.

Далі цар висловляв надію, що гетьман і військо бачивши таку його ласку, далі служитимуть йому щиро. Повідомляв про успіхи свого білоруського походу і гетьманові радив енерґійно воювати Поляків: “І ти, гетьмане Б. Хм., зібравши військо і зсилаючись з нашими воєводами, над неприятелями нашими промишляй і ,поиск чини' скільки тобі біг помочи подасть” (написано було і зачеркнено: “чтоб тому неприятелю нашему, польському королю за помощию божею отпор дать нынешним лЂтом”).

В інструкції Протасьеву і Амиреву 30) датовану тим же днем, насамперед дано вказівки відповідно наведеним вище директивам, а потім дані ще такі доручення:

В розмові з Виговським розпитати, з чим приходив до гетьмана в місяцю маю післанець сілістрійського баші і з чим його гетьман відправив?

Які були наслідки “прелестных листов” що присилали “в Запорізьке військо” король і гетьмани Потоцкий і Радивил? Чи наслідком тих листів не “од'їхав” хто небудь з Запорізького війська до короля, і чи не помітно в пограничних містах якоїсь “шатости в черни”.

Далі наказано поставити писареві таке питаннє:

“Як у цар. вел. були посланники їхні С. Богданович і П. Тетеря, вони говорили боярам: Коли ц. в. пожалує гетьмана і військо Запорізьке, звелить число війська вчинити в 60 тис., то гетьман зараз учинить “смотр и розбор”-хто буде козаком чи мужиком. За указом ц. в. їм сказано, що ц. в. їх пожалував-велів бути такому числу реєстрових (“списковых”) козаків: нехай посланники скажуть гетьманові, щоб він негайно зібрав козаків, зладив реєстр (“список”) і за своїм підписом (“рукою”) скоро прислав його цар. вел-ву. Але того реєстру досі цар. вел-ву не прислано. Нехай писар пояснить: чи реєстри (“списки”) у гетьмана зроблені? коли зроблені, чому їx цар. вел-ву не прислав? коли ж реєстрів не зроблено, то чому не зроблено? Як тільки козаків розберуть і реєстри спишуть, нехай гетьман зараз їх пришле ц. вел.”. (Делікатний наказ зараз же перевести реєстрацію, не знати-чи для управильнення виплати жалування козакам, чи для управильнення оподаткування тяглої людности).

Нарешті-“Як буде гетьман Б. Хм. відпускати їх до вел. г. і дасть їм листа, подивитись на печать того листу: коли лист запечатаний новою (зачеркнено “золотою”) государевою печаттю, післаною з С. Богдановичем і П. Тетерею, з написом государевого імени-то листа прийняти. А коли буде лист запечатаний давнішою військовою печаттю, “підписаною на королівське імя”, то мають вони, Протасьев и Амиров, “поговорити гетьману злегка”, що за указом ц. вел. і за їх же проханнєм була післана від цар. величества гетьманові з їх полсланниками С. Богдановичем і П. Тетерею нова (зачеркнено “золота”) печать, надписана “на государеве імя”, тому що гетьман з усім військом Зап. і всею Малою Русею вчинилися під високою рукою ц. вел. в вічнім підданстві. А от його лист до ц. вел. запечатаний давнішою військовою печаттю, підписаною на королівське імя, се зроблено недобре, нехай би гетьман велів печатати листи новою (зачеркнено “золотою”) печаттю, щоб цар. вел. за те не погнівався. Але говорити то гетьманові, від себе по любви”.

Хмельницький тоді саме рушив з Чигрина 31), 10 (20) червня Старков застав його табор під м. Межирічем, дві милі від Расави, і того ж дня був у нього принятий. Передавши грамоту, Старков устно пояснив, що Трубецкой іде до Київа з великим військом, кінним і пішим, і з поважною арматою-аби гетьман ні в чім не оскорблявся: не думав, що затримуючи Шереметьева хочуть зменшити московську поміч козакам в війні против Поляків.