Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

1) Акты X с. 429-432.

2) Тамже с. 437-446.

3) Малорос. дела 1554 № 4.

4) “СмЂтя сколько доведется мЂстнымъ дЂломъ”.

5) Се найважніша відміна коротшої редакції від ширшої, вона виразно вказує на самостійність, і так би сказати-попередність короткої редакції.

6) Тут військо Запорозьке знову як загальне поняттє, що обіймає верству духовну, шляхетську і козацьку. Міщанську верству пропущено-вона взагалі якось згубилася в сій записи.

7) В короткій ред. під кінець, поза нумерованими пунктами.

8) Так само.

9) Так само.

10) Сі завваження посольства роблять цілком неправдоподібним оповіданнє Величка, нібито гетьман радився з Січею в справі переходу “під протекцію монарха московського”, і дістав з Січи повне спочуттє сьому плянові (нового вид. с. 92-4). У Величка Хмельницький як за порозуміннєм з Січею почав “махину війни з Поляками”, так і далі у всім поступав в тіснім контакті і за порадою її-се листуваннє становить такби сказати провідний мотив Величкової повісти, але на сім епізоді ясно, як мало правдоподібна ся концепція.

Тим не менше Кубаля навіть в своїй останній праці про Хмельниччину, 1910 року (Szkice III с. 49) повторив сю явно видуману звістку.

Правда, що він без яких небудь застережень повторив за Буцінским як факт також і оповіданнє “Запорозької Старини” Срезневського про повстаннє Тухи (тамже с. 57). У Срезневського се виписано так, в примітках до літописи Хмельниччини:

“Поликарпъ Туха былъ запорожскій атаманъ неизвЂстно какой СЂчи. Онъ пользовался дружбой Хмельницкого, всегда былъ первый противъ мятежниковъ, возстававшихъ на него, и столько же уменъ, сколько храбръ и грубъ. Онъ былъ увЂренъ, что Хмельницій ищетъ независимой Украины, а себЂ верховной власти, что Хмельницкій обманываетъ и султана, и хана, и короля, и царя, обЂщая быть каждому вЂрвымъ и покорнымъ, и радовался этому, называлъ Хмельницкаго — какъ говоритъ Симоновскій — преемникомъ св. Владиміра, вел. княземъ Украинской Россіи. Съ 1649 года Туха былъ неотлучно при ТимофеЂ Хмельницкомъ, и во время осады Сучавской сильно раненъ. Но то была-говоритъ Симоновскій-рана тЂлесная, рана же сердечная ждала его въ УкраинЂ. Когда вЂсть о присягЂ царю дошла до него, когда получилъ онъ приказъ присягать, Туха вознегодовалъ.-Умру, а останусь козакомъ-говорилъ онъ, и поднялъ мятежь. Подъ его знаменемъ скоро стало до 7000. Войско Хмельницкаго встрЂтило его на Тясмени. Воины Таха (так) почти всЂ пали на мЂстЂ битвы. Самъ Туха бросился въ рЂку и утонулъ” (частина II кн. 2 с. 135-6).

Як еляборат українських патріотів 1830-х рр. се небезінтересно. Але що сей еляборат переказувався як факт в науковій праці XX століття про Хмельниччину, се ще більш інтересно, як свідоцтво трівкости лєґендарної Хмельниччини.

11) В ширшій ред. се останній пункт-20, в короткій поза нумерацією.

12) Акты X с. 451-466.

13) Вище с. 785.

14) Акты X с. 453.

15) Їх присутність відзначена і в Theatruin Europ. c. 612.

16) Дворцовые разряды III с. 403-4.