Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

“Послів в добрих справах приймати (гетьманові) і відправляти, і (тільки) писати государеві, в яких справах вони приходили і з чим їх відправлено. Котрі ж посли будуть прислані від кого небудь з дорученнями против государя, тих затримувати, писати про них государеві, і без царського указу їх не відпускати. А з турецьким султаном і з польським королем без царського указу зносин не мати”.

Третя резолюція-в справі платні війську, дуже інтересна:

“Відмовляти (послів від сього домагання). Бо вел. государ (і так) зібрав велике військо, задля православної віри, бажаючи їx (козаків) оборонити від латинян-гонителів, тих що хочуть знищити церкви божі й викоринити християнську віру. Задля оборони їх він витратив на військо великі гроші з своєї казни 19).

“Як у гетьмана був боярин Бутурлин з товаришами, і говорилося про число Запорозького війська, тоді гетьман говорив: коли число війська Запорозького і велике буде, в тім цареві не буде шкоди, бо вони жалування у нього просити не будуть 20). Говорив він при них же (при теперішніх послах)-при судді і при полковнику, отже їм тепер не годиться говорити про се (жадати жалування війську)”.

З власної ініціятиви бояре порушили питаннє, яке належало б внести в будучі “статті”: щоб утікачів з московських країв, котрі втікатимуть по черкаських городів, видавати відти назад. Про се малося на увазі поговорити на найближчій конференції з послами, але сю думку в протоколі докладно не сформуловано 21).

Коли сі резолюції стали відомі послам, вони захвилювались, особливо відмовою плати війську. Заховалась дуже інтересна супліка їx цареві з сього приводу-на жаль в московській, підправленій копії, я навожу її тому в перекладі з деякими корективами, можливо заховуючи ті вирази, що походять правдоподібно з ориґіналу:

“Хотяй з розказання гетьмана в. Запорозького просили єсмо у твого цар. величества на всякого козака жалування по 30 зол., але як так не можна, то хоч би й дещо зменшити, одначе щоб єсмо з нічим до війська не повертались. Бо як стольники твого царського величества по городах до присяги приводили, говорили, що війську Запорозькому гроші будуть, і тепер по всіх городах така слава пішла і всі надіються на милость твого цар. величества. А коли б ми мали повернутися не вблагавши твого цар. вел., не відаємо ми, посли, як маємо війську очі показати, і направду військо все поневолі мало б вельми засмутитися, бо не так іде о гроші війську Запорозькому, як о славу. Так і давніш бувало, і з тих же міст може вистачити війську Запорозькому заплата, і понад то до скарбу твого цар. вел. зістатися. Просимо і усердно молимо: Будь милостив і пожалуй військо Запорозьке! Нехай би твоїм жалуваннєм утішилося і охотніше до всякої услуги твому цар. вел. ставилося” 22).

Сей поклик до обіцянок царських дворян, мабуть потверджений і Бутурлиним 23), видимо зробив свій вплив, і від посольства зажадали відомостей про число полків і старшини. В актах лишилася довідка, на жаль без дати-але її закінченнє, де посли просять їx відпустити по можности скоро, бо зима кінчиться і вони можуть застрягти в дорозі і накликати на себе гнів гетьмана, орієнтує нас приблизно в часі. Посли вичисляють 17 полків, в кожнім рахують писаря, хорунжого, обозного і двох осавулів. Число сотників не можуть означити, але нагадують, що в кожній сотні єсть хорунжий, а у всякім полку-музика, трубачі 24).

19 (29) березня послам дано прощальну авдієнцію. Вони дякували цареві за жалуваннє-за ласку показану їм в Москві, і Алмаз Іванович об'явив царське жалуваннє: оба головні посли, Богданович і Тетеря діставали від царя по срібному золоченому кубку з накривкою, по штуці атласу, камки-куфтир і лундишу (ліонського сукна), по 2 сорока соболів і грошима по 50 рублів. Їx товариші, козаки і міщане (переяславські) діставали дарунки грошима.

Після того той же Алмаз іменем царя нагадав історію козацького піддання цареві, повторив запевнення царської милости, і далі сказав:

“А що гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке писало в своїм листі, і ви посланники-били чолом, аби ми, вел. государ, пожалували-веліли потвердити ваші стародавні права і привилеї, вольности людей духовного і світського чину, і підкріпити нашими грамотами,-ми гетьмана і військо пожалували: веліли підкріпити нашою жалувальною грамотою ваші права і привилеї. А вас, посланників, пожалувавши своїм жалуваннєм, веліли не затримуючи відпустити. Посилаємо з вами вашу грамоту гетьманові і всьому війську, а ви, повернувши, розповісте їм нашу царську ласку і жалуваннє”.

По сїй промові передано їм царську грамоту, допущено до цілування царської руки, а замісць прощального обіду заповіджено “корм” з царської кухні. В дійсности обідали вони в той день у патріярха, бувши у нього в процесії за вербою (того дня була вербна неділя) 25). Але найважніше, що після царської авдієнції вони мали конференцію з боярами, і ті “об'явили їм на їх статті государев указ”. Наперед зажадали від них додаткових відомостей до деяких “статей” (скільки військових суддів, скільки людей при арматі, і яку треба округу для її утримання, що треба для утримання Кодацької й Січевої залоги). Поруч того подали до відома царські рішення:

Щоб гетьман не мав зносин з польським королем і турецьким султаном.-Посланники відповіли; по се й гетьман писав цар. вел. щоб лукавим (лестным) посольствам поліським і литовським не вірити.

Воєводи мають бути в Київі і в Чернигові -Посланники сказали, що в тім царська воля.

Бояре об'явили, що від митрополита діється багато неподібного.-Посланники сказали, що вони то чують, і гетьманові скажуть.

Про царське військо для охорони України (здається се теж запитаннє більше ніж резолюція),-посли пояснили, що се мова про військо, яке буде потрібно після скінчення війни; тепер же в Київі й на Україні єсть царське військо для охорони (нема про що говорити).

Про жалуваннє на військо бояре говорили: Цар. величество пошле від себе певного дворянина, щоб описав і зрахував доходи, а як се виясниться, тоді буде указ (дефінітивний), а тим часом цар пошле гетьманові своє жалуваннє золотими: на 60 тисяч війська по четвертині угорського золотого, 15 тисяч угорських золотих значить.

Цілком несподівано, після всіх наших дотеперішніх відомостей, послам було сказано: Гетьман переказав своє проханнє, щоб йому і дітям його віддано на власність (в вотчину) город Гадяч, що давніше був за Конєцпольским-що він хотів би там поставити собі двір, і часом приїздити туди і проживати. Можна здогадуватись, що сі переговори вело не офіціяльне посольство, а гетьманів пасерб Кіндрат-за поміччю послів розуміється: він мабуть привіз приватні документи Хмельницького-що були передані боярам разом з військовими привилеями 17 (27) березня, і подібні ж заходи робили Богданович і Тетеря у своїх власних інтересах-про надання їм у власніть Старого Мліїва і Сміли. Досить еліптичну запись переговорів 19 березня треба розуміти так, що послам була об'явлена згода на наданнє Гадяча, а мабуть так само і Мліїва та Сміли (хоч може не так офіціяльно).

Крім того оголошено дві пропозиції московського уряду, зроблені з його власної ініціятиви: одна в справі утікачів, уже згадана вище, друга-щоб гетьман післав для участи в царськім поході на Смоленськ двох полковників: Золотаренка ніжинського і Тетерю переяславського, а число козаків, яке має бути з ними, цар означить потім. На обидві пропозиції посли дали згоду 26).

Примітки