Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

З принципіяльного погляду постулят-чисто шкурницький, він повертав військо з того загально-державного, репрезантативного характера, на яке воно вибивалося протягом всього сього півстоліття, назад на становище наємного війська, яким воно хотіло бути в початках свого істновання. Проєктував зробити його царськими служальцями за ціну річної плати 2 міл. золотих, що мали збиратися з українських же міст 3). Коли в инших постулятах військо хотіло затримати за собою становище провідної керуючої верстви держави (військо Запорозьке-се те що ми б назвали Українською Республікою, керованою військом)-тут воно зводить себе на становище наємного царського війська. Але, як я кажу, він, сей поступят, граючи на таких шкурницьких мотивах, мав безумовно аґітаційний характер. Прошу пригадати вісти Стефана воєводи, що козакам обіцювано від царського протекторату по 30 талярів і по жупану на рік. Хто обіцював? Думаю, що не той роз'їзжий московський дворянин, який приводив до присяги, а козацька старшина, якій припало нелегке завданнє зганяти до сеї присяги козаків, й вона мусіла для того видумати що небудь приємне для козацьких слухів. Коли при укладанню петиції виникло се питаннє, се стало мабуть з таких власне демаґоґічних мотивів. Але при тім могло бути й таке міркування: раз Москва хоче збирати доходи з українських міст і сіл, нехай же платить козацькому війську: тим способом щось з українських доходів повертатиметься назад.

17 (27) лютого складаннє петиції мусіло бути приблизно закінчене: тим днем датовані грамоти гетьмана до царя, що мали повезти посли, і 20 с.с. лютого вони вже були в дорозі 4). Як взірці тих привилеїв, що старшина допрошувалася у царя, і підтвердження традиційности і законности її петицій-прецеденти тих постулятів, що вона ставила цареві, до петиції були додані такі документи-в офіційних копіях київського ґроду, де їх було зареєстровано в березні 1650 р.: королівський привілей війську Запорозькому, даний під Зборовим, королівське потвердженнє Зборівських пактів, потвердженнє прав на Терехтемирівську фундацію і наданнє Читинського староства на гетьманську булаву 5). Крім того гетьман післав-з своїм пасербом Кіндратом, чи з військовими послами, копії привилеїв на свої маєтности-для їх потвердження і примноження 6).

Загальна грамота гетьмана до царя-звісна дотепер тільки в московському “списку” 7)-виглядає в перекладі так:

Божою милостю великому государеві цареві і вел. князеві Олексієві Михайловичу всеї Великої і Малої Росії самодержцеві й инших многих держав государеві і обладателеві, вашому царському величеству 8) Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького і все військо Запорозьке низько до лиця землі чолом бємо. Од многих літ многочастно ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке, борючися з Ляхами і натиск їх відбиваючи, шукали помочи у Бога, і грамотами своїми через посланників своїх до пресвітлого лиця благочестивого царя, твого царського величества, чолом били і благали, щоб нам православним християнам буть під кріпкою і високою рукою Бога всемогущого і царя благочестивого, твого царського величества. І от тепер. Бог всевідущий і всебаровитий несказанними своїми судами божеськими заодно обоє зробив: і Ляхам, ворогам нашим, гординю їх прискромив, і мисль добру в серце цареве тобі великому государеві 9) вложив: що твоє царське величество, поревнувавши по Бозі вседержителі і вірі православній східній, пожалував церков божих і місць святих і над народом Руським 10), благочестиво-християнським змилосердився, нас-Богдана Хмельницького гетьмана війська Запорозького і все військо Запорозьке і весь мир православний руський 10) зволив милостиво пожалувати, ущедрити, захистити і під міцну і високу руку свою царську всеконечно прийняти. І як ближній боярин твого царського величества, намістник тверський Василь Василевич Бутурлин, окольничий і намісник муромський Іван Василевич Олферьев і думний дяк Ларіон Дмитрович Лопухин з наказу твого царського величества з грамотою до нас приїхали і про ласку безмежну царську нам оповістили, корогви військові й жалуваннє велике твого царського величества нам віддали, трактати докладні 11) про всякі справи з нами вчинили і несказано нас урадували, тоді ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський по городах, селах і хуторах 12), старшина і чернь, сповняючи непорочну заповідь Христа, Бога нашого, з доброї і справді не вимушеної волі і рішення нашого, не маючи ніякого лукавства в серці, вчинились-мо віру (присягу) совершенну тобі великому государеві 16), і хоч які відомости мали про сусідніх царів, що запобігали нас до себе прилучити, ми не дбаючи про них яко невірних, всею душею тебе єдиного благочестивого великого государя нашого 16) вибрали, полюбили і всім серцем, силою і мислею до твого царського величества пристали.

“Тому сміливо покладаємось на безконечну милость твого царського величества, що коли будемо чогось просити у тебе, великого государя нашого, то сподіватимемось і одержати, бо всяке увірили ми слову твого царського величества, як той ближній боярин твого царського величества з товаришами умовив і завірив і в тій вірі нас непохитно утвердив 13). Тому посланників наших Самійла Богдановича, суддю військового, і Павла Тетерю, полковника переяславського, з товаришами з сею грамотою нашою до пресвітлого лиця твого царського величества відправляємо і просимо, аби твоє царське величество зволив їм праведні очі свої показати і милостиве ухо прихилити і благань наших не відкинув. Про що вони пічнуть говорити і благати твоє царське величество, зволь їх ласкаво вислухати і нас, Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський руський 14), духовних і світських людей, у всякім чину сущих, що від тебе 15) ласки чекають,-зволь пожалувати й ущедрити. Права, церкви, привилеї і всякі свободи й держави добр 16) духовних і світських людей, у всякім, чину і стані 17) сущих-хто що мав од віків, від князів і панів благочестивих, від королів польських надане в державі Руській 18)-за що ми кров свою проливаємо, тримаючи то від дідів і прадідів і не даючи тому пропасти,-просимо, ей, просимо, і до лиця землі упадаючи велико просимо твого царського величества-зволь затвердити і грамотами своїми государськими укріпити на віки.

“Бо таке ж государське слово твого царського величества нам той ближній боярин твого царського величества з товаришами обіцяв: “і більше тих річей 19) одержите від великого государя, його царського величества, коли попросите-більшими, рече, свободами, державами і добрами пожалує його царське величество, паче королів польських, княжат старих російських-тільки чолом бийте і вірно служіть його царському величеству”.

“Отже вдруге і втретє припадаючи до лиця землі твому царському величеству, благаємо, аби все що просимо тепер і будемо просити потім, від тебе, великого государя нашого, нам одержати. Аби ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, все військо Запорозьке і весь мир православний руський, у всякім чину і стані проживаючи, зрадувалися і звеселилися безконечною ласкою і пожалуваннєм твого царського величества, тобі 16) щиро (сприяли, прямо і вірно служили до кінця життя нашого; за твоє царське величество на всіх ворогів і неприятелів міцно ставали і кров свою проливали: аби тільки Богові небесному вірували і поклонялися і царя єдиного під сонцем благочестивого, твого царського величества слухали й покорялися в роди і роди до віку. А твоє царське величество, як орел гніздо своє покриває і дітей своїх любить, так і нас вірних слуг своїх і підданих своїх під покровом крил твоїх зволь ласкою своєю від усіх ворогів наших ненавидящих і обидящих, що воюють на вас, покривати, пильнувати і міцною рукою і військом своїм царським хоронити і завсіди в ласці своїй премногій заховувати- паки просимо, щей паки і паки просимо!

“Більше того в грамоті не пишемо: посланники наші скажуть тобі 16). А ми себе глибокій ласці і несказаній щедроті твого царського величества віддавши, на віки Господа Бога, царя превічного благаємо, аби вашому царському величеству дав на пресвітлих престолах пресвітлого царства Російського многолітствувати і щасливо довгоденствувати, а всіх царей земних підручниками своїми мати, од нині й до віку, того щиро бажаємо. Дано в Чигрині місяця февраля 17 дня року 1654. Вашого царського величества вірні подані, найнизші й вірні слуги Богдан Хмельницький гетьман з військом й. цар. величества Запорозьким”.

Друга грамота, з того ж дня, рекомендувала цареві депутацію міста Переяслава, що їхала разом з військовою 20). Інтерес її неґативний-тим що вона ніже єдиним словом не підкреслювала якогось підрядного становища сеї переяславської депутації супроти військової, або того що переяславська громада стоїть під протекторатом війська, або що клопотання її являється якоюсь частиною загальної військової петиції. От так собі, їдуть до царя дві депутації від нових його підданих, одна від війська, друга від міста Переяслава, і кожда за себе просить, а гетьман і військо-не знати з яких мотивів-при тім просить за Переяславців. Розуміється, при охоті в сім останнім факті можна добачати вияв протекторату чи зверхництва гетьмана і війська над міщанською верствою. Але перед новими зверхниками України наче б то треба було ясніш розкривати сі взаємовідносини і обминати все що могло викликати якісь неясности. Але се той пункт, який в самій свідомости Українців міг бути дуже неясним. З становища польського державного права Запорозьке військо і котра небудь громада міського права були двома соціяльними орґанізаціями в тій самій більш менш площі, підпорядковані королеві в двох ріжних вертикалях. Тепер місце короля займав цар в ролі верховної влади, і може бути, що й сам писар військовий Іван Виговський, що експедіював одну і другу грамоту, не підозрівав, що загальну петицію в справі прав України супроти Москви, і справу потвердження привилеїв міста Переяслава треба якось скоординувати. Але московські політики, які не дивилися на справу через призму польської конституції, і елєментарні принципи державного права розуміли досить твердо, правдоподібно в повній мірі порахувалися з допущеним гетьманом прецедентом: звертання українських громад до царя безпосереднє за потвердженнєм своїх прав і привілеїв, ще перше ніж були уставлені взаємовідносини України в цілости до її нового протектора. Та кінець кінцем в сім не було нічого несподіваного, коли одночасно сам голова Української держави посилав на потвердженнє цареві документи своїх приватних маєтків.

В посольство первісно намічався сам таки Виговський. Се ми знаємо з царського розпорядження путивльському воєводі, як йому належить приймати гетьманових посланників Виговського і Тетерю: наказувалося прийняти і одпустити “честно”, вислати на зустріч дворян добрих і т. д. Кілька день пізніше, коли виникли сумніви, чи приїде сам Виговський, післано иншу грамоту: коли б він не їхав, то посланників прийняти звичайним порядком, як приймали попередніх. Можливо, що московський уряд висловив був бажаннє, щоб на переговори приїхав такий щирий для царя і приємний приятель як Виговський. Але замість нього поїхав військовий суддя Самійло Богданович (Зарудний). Ще Григорий Кирилович осавул браславський, Кіндрат Якимович пасерб гетьмана, Герасим Гапонович отаман чигиринський і Ілля Харків або Харитонович-сі значаться послами. Яков Іванович-товмач військовий. Якийсь Іван Іванович-теж в категорії послів. Сильвестр ігумен монастиря Спаса з Новгорода Сіверського-не знати чи в ролі військового капеляна, чи просто по милостиню. Далі 12 чоловіка “товариства” (значні військові товариші, мовлячи пізнішою термінологією), на жаль без усяких пояснень, і навіть переважно без прізвищ (про одного знаємо, що се був син судді Богдановича). “Піддячий”, себто писар; 24 звичайні козаки; два “трубачі”-один полку Переяславського, мабуть Тетерин, а другий “трубач также”; нарешті 16 хлопців. Провадили в дарунку цареві від гетьмана 5 дорогих турецьких коней-“аргамаків”. Окремо їхала депутація міста Переяслава: війт Іван, бурмистр і райця, при них хлопці і підписок, і два делєґати від переяславських цехів 21). 25 с. с. лютого вони вже були в Путивлю і зараз же відправлені до Москви 22).

Але згодом, коли виявилось, що Виговського в депутації нема, в Москві з'явилось бажаннє-щоб приїхав сам гетьман. Царська грамота, і звідомленнє про те як її гетьманові доручено, до нас не заховались, або принаймні-досі не виявлені. Ми маємо тільки царську грамоту, без точнішої дати 23), писану в відповідь на виправдання гетьмана, чому він не міг сповнити царського бажання-особисто приїхати до Москви. З неї довідуємося, що йому “було з царської ласки велено приїхати до великого государя-видіти його пресвітлі очі”, десь в першій половині березня очевидно; мотивів, на жаль, не подано, і ми їх не знаємо. Бачимо тільки відповідь гетьмана: він відписав з своїм післанцем Василем Литвиненком, що тій царській ласці був рад, і хотів їхати до царя, тільки вийшла перешкода від Ляхів, що саме повели наступ від Поділля і від Стародубщини. Гетьман мусів приготовити військо для негайної відсічи, і сам зібрався до походу, тому просив царя не погніватися за неприїзд-коли упорається з неприятелем, не загається приїхати.

Примітки

1) Так описують сю петицію московські дяки підчас переговорів 1657 р. “Як були в 162 (1654) р. посланники Самійло Богданович і Павло Тетеря, і подали статі “за гетьманською рукою і за печатью”, “на которыхъ статьяхъ подъ государевою высокою рукою гетману ихъ и всему войску Запорожскому въ подданст†быти.” (Акты XI. с 743). Ориґіналу не можна вже було знайти і в поч. XVIII в., коли цар Петро велів в 1709 р. розшукати ориґінальні статті Б. Хмельницького (Акты Х с. 115-6). Та копія що заховалася в актах посольського приказа має заголовок: “Списокъ съ писма (!) съ бЂлоруского писма, каково прислали запорожскіе посланники Самойло Богдановъ да Павелъ Тетеря марта въ 15 день 162 году”-Акты Х с. 445.

2) Акты X c. 141, див. нижче.

3) Для анальоґії нагадаю постанови куруківської ординації: старшому 600 зол., двом осавулам військовим по 150, обозному, писарю й судді по 100, осавулам полковим і сотникам по 50, козакам по 10 зол.-див. в. т. VII с. 558. В московських переговорах посли казали, що полковники отримували з королівських доходів по 300 зол., сотники по 100, козаки по 30 зол. Акты Х с. 439

4) 21 с.с. лютого в Кропивні стольникові Полтеву говорили, що гетьман післав своїх послів до царя, а 25 с.с. лютого вони були вже в Путивлі, Акты Х с. 337 і 425.

5) Тамже с. 453-462.

6) Тамже с. 463-470.

7) Акты с. 432-6.

8) Тут повний довгий царський титул.