Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Гетьман сказав, що подумає про се й дасть знати через Виговського й Ковалевського 11).

Посли вернулися ще раз до непорозумінь козацької старшини з воєводами на Білорусі. Козаки ставлять свої залоги в воєводських повітах, де сидять царські воєводи; силоміць записують міщан і селян в козаки, виганяють шляхту з покозачених маєтностей, бються з царськими людьми і под. Покозачені люде говорять “смутные рЂчи”- нібито вибрали вони на польське королівство Ракоція, а про самого гетьмана цареві стало відомо: “Говориш ти, що вел. государ до тебе і всього війська Запорізького милостивий, а бояре вас буцім ненавидять, щиру твою службу цареві не доносять і не об'являють. Так се тобі хтось сказав про бояр ,на ссору' не правдиво: боярам цар. вел. тебе ненавидіти нема чого, вся служба твоя і вел. государеві і боярам його відома, нічого від вел. государя не затаєно. Ти, гетьмане, таким воровським смутним словам не вірь!” 12).

Гетьман потвердив свою підданчу вірність і обіцяв вислати на Білорусь “чоловіка уважного і годного”, щоб припинити на далі конфлікти між козацькою і воєводською адміністрацією 13).

На кінець прийшли ще жалі дворян і боярських дітей Брянського, Карачівського, Рильського і Путивльського повітів на їх підданих, що повтікали на козацьку територію до Новгородка-Сіверського, Почепа, Стародуба-підчас коли сі поміщики були в походах на Білоруси в 1654 і 1655, і тепер приходять та їx садиби грабують, побивають їx родини, а селян і хлопів забирають з собою “в черкаскіе городы”, полковники їх не розшукують і не видають. Гетьман обіцяв видати нові накази. На тім авдієнція скінчилась.

Другого дня знову прийшов Виговський і говорив послам: “Не майте за зле, що вчорашнього дня не приніс я вам гетьманської відповіди про київских стрільців: велів гетьман бути у мене на розговорі шведському послові, а мені наказав добре розвідатись у нього, яка гадка шведського короля про мир: прочитати йому всі причини дані з боку шведського короля до порушення договору, та намовляти, щоб він свої неправди перед цар. вел. виправив, а як не виправить і з царем не порозуміється про мир і згоду, то гетьман і військо Запорізьке будуть йому неприятелями. Шведський посол вислухавши ті королівські неправди, завагався, розуміючи їx справедливість. А колиб вел. государ вважав за добре, щоб ми післали свого посла до шведського короля, щоб припинити війну, ми і то зробимо. Бо знаємо, що шведський король поєднався з ріжними володарями і королями”.

В справі київськіх стрільців гетьман післав до Київа товариша Ів. Волевача, щоб підшукати для них ґрунти під садиби і ріллю, і що він напише, з того можна буде обміркувати. Але посли не задоволилися сим і вичитали дуже гостру науку за те що на вчорашній авдієнції писар і осавул “говорили розвратно и шюмно”, так що викликали сумнів що до своєї вірної служби. Нині ти клявся, що вірно служиш вел. государеві, а вчора говориш на всякий розврат і непристойні слова видумуєш”. Писар просив на нього не сердитись, бо він говорив так з гетьманського наказу, против гетьманського наказу инакше говорити йому було неможна,-“а більш усього перешкоджає в тім осавул Ів. Ковалевський-дуже суперечиться в тім зі мною перед гетьманом; може б йому якийсь дарунок дати, щоб у тім не чинив перешкоди”.

Посли домагались закінчення своїх переговорів-щоб гетьман на всі пункти дав відповідь на письмі й відправив їх не затримуючи. Писар обіцяв то гетьманові переказати 14).

Наступного, 25 н. с. червня Виговський прийшов і повідомив, що гетьман велів приготовити листа цареві і відправити послів, а відповідей на письмі дати не може, бо такого звичаю нема: “Що гетьман говорив з вами в господарських справах, ви то вел. государеві передасте і без листу”. Посли настоювали, щоб таки дано їм ті писані відповіди, аби гетьман потім від своїх слів не відрікався: Те що говорено гетьманові, він позабував, а як буде “отвЂтное писмо и ему рЂчей своих отмЂнить будет нельзЂ”. Намовляли також писаря, щоб він видав їм листи цісаря, шведського короля, Ракоція, хана, господарів, і всякі вісти. Писар обіцяв-“хоч би прийшлося від гетьмана й постраждать”, і того ж дня приніс 9 листів в ориґіналах і кілька копій, між ними вірчі листи Парчевича, Лілієкрони, Шебеші й ин. і сказав такі вісти: король з посполитим рушеннєм іде під Камінець, з ним 18 тис. цісарського війська, і гетьмани коронні стягають військо. Гетьман велів Антонові Ждановичу йти також туди, шведське військо піде з ним також 15).

Нарешті 28 червня н. с. після обіда прийшов Ковалевський, і запросив на відправу-“на отъЂздЂ поеднатца”, як се записує звідомленнє,-“а лист до цар. вел. і відпуск ваш зовсім готов”.

Церемонія була дуже коротка. Гетьман взявши від писаря листа передав його Бутурлину з етикетальними вірнопідданчими фразами: “Ми його цар. вел. служити і всякого добра хотіти і против неприятеля стояти і битись і кров свою проливати, не жалуючи голови своєї готові, і від царської високої руки не відлучимось”.. Посли прийнявши листи поїхали до дому, провожав їх Ковалевський, а згодом прийшов Виговський-з прощальними дарунками від гетьмана-по коневі окольничому, його синові й дякові, і грошима окольничому на 20 рублів, а дякові на 13. Потім іще підписок Федцкович приніс від Виговського два листи “вістові”, і посли поїхали. Проважали їх Виговський і осавул Мисько верст з 5, “і поклонившися звичайно і попрощавшися, поїхали назад” 16).

Примітки

1) Тамже с. 573-5.

2) Дяк старався передати сю промову з захованнєм виразів гетьмана, але вийшло місцями незнати що: так тут “Трактую певне, иж єсмь я и ин нихто живущій в М. Россії”.. Але зміст ясний.

3) Слова сього нема в тексті, але потреба його ясна.

4) Розуміти-подаючи цареві надії на Польське королівство.

5) Карло і Ракоцій.

6) Акты Ю. З. Р. III. с. 575.

7) Сі виводи були вже подані вище, с. 1103, як і відповіди на них гетьмана і я тут їx не повторяю.

8) Вираз неясний: чи тоді як військо збереться в похід, чи після походу; з змісту друге здавалось би правдоподібнішим.

9) Акты III с. 576-8.